Страшенно голосно і неймовірно близько. Джонатан Сафран Фоер

ключа, то я пов’язав його на мотузку разом із ключем від квартири і носив тепер, як кулон.

      Щодо мене, то я не міг заснути годинами. Бакмінстер згорнувся калачиком біля мене, і я вирішив трохи провідмінювати дієслова, щоб відволіктися від важких думок.

      Je suis

      Tu es

      Il/elle est

      Nous sommes Vous êtes

      Ils/elles sont Je suis

      Tu es

      Il/elle est Nous

      Я прокинувся серед ночі і побачив лапи Бакмінстера на своїх повіках. Мабуть, він відчував, що мені приснився кошмар…

      Мої почуття

      12 вересня 2003 року Дорогий Оскаре, пишу тобі з аеропорту.

      Я так багато повинна тобі розказати… Почну із самого початку, бо саме цього ти заслуговуєш. Я хочу розповісти тобі геть усе, без жодних таємниць. Але де цей початок? І що таке «все»?

      Я вже стара жінка, проте колись і я була дівчинкою. Чесно. Я була дитиною, як і ти тепер. Одним із моїх обов’язків було доставляння листів. Одного дня мені на очі трапилась записка з нашою адресою на звороті. На ній не було імені, проте я була певна, що вона адресована саме мені – кому ж іще? Я розпечатала її. Багато слів були викреслені з тексту цензором.

      14 січня 1921 року

      Отримувачу цього листа:

      Моє ім’я ХХХХХХХ ХХХХХХХХХ, і нині я ХХХХХХХХ у турецькому виправному таборі ХХХХХ, блок ХХ. Я знаю, що щасливий ХХ Х ХХХХХХХ, бо взагалі вижив. Я вирішив написати тобі, не знаючи, хто ти. Мої батьки ХХХХХХХ ХХХ. Мої брати та сестри ХХХХХ ХХХХ, та головне, що ХХХХХХ ХХ ХХХХХХХХ!

      Я писав ХХХ ХХ ХХХХХ ХХХХХХХ щодня, від першого дня мого перебування тут. Я вимінював хліб на поштові марки, та відповідей на свої листи досі так і не отримував. Іноді я заспокоюю себе тим, що наші листи просто ніхто нікуди не надсилає.

      ХХХ ХХ ХХХХХХ, чи хоча б ХХХ ХХХХХХХХХ?

      ХХ ХХХХХ Х ХХ упродовж ХХХХХ ХХ.

      ХХХ ХХХ ХХ ХХХХХ, і ХХХХХ ХХ ХХХХХ ХХ ХХХ, жодного разу не ХХХ ХХ ХХХХХХ, ХХХ ХХХХХХХХ ХХХ ХХХХХ нічний кошмар?

      ХХХ ХХХ, ХХ ХХХХХ ХХ ХХХХХ ХХ! ХХХХХ ХХ ХХХ ХХ ХХХ ХХ ХХХХХХ,

      щоб написати мені декілька слів, я був би за це до неможливого вдячний! Декілька ХХХХХХ ХХХХ отримували листи, то ж я знаю, що ХХ ХХ ХХХХХХХХ. Будь ласка, надішли мені своє фото і обов’язково підпиши листа. Надішли мені все.

Із великою надією,щиро я, ХХХХХХХХ ХХХХХХХХХ

      Я одразу віднесла лист до своєї кімнати. Я сховала його під своїм матрацом. Я ніколи не казала батькам про цей лист. Декілька тижнів я довго не могла вночі заснути, мене просто гризла цікавість. Чому цього чоловіка відправили до турецького виправного табору? Чому цей лист надійшов через п’ятнадцять років після того, як був написаний? Де він був усі ці роки? Чому ніхто йому не відповідав? Він же писав, що інші отримували пошту!.. Чому він надіслав листа до нас? Звідки він дізнався нашу адресу? Що він взагалі знав про Дрезден? Де він вивчив німецьку мову? Що з ним сталося потім?

      Я намагалася якомога більше дізнатися про цього чоловіка, наскільки це було можливим із його листа. Його слова були простими. Під словом «хліб» він і справді мав на увазі лише хліб. Пошта – це лише пошта. Велика надія – це велика надія. Єдине, що мені залишилось – це почерк.

      Тоді я попросила