Страшенно голосно і неймовірно близько. Джонатан Сафран Фоер

моїх ніг зовні. А ще через тиждень він взяв мене ззаду. Я вперше займалася коханням. Цікаво, чи він про це здогадався. Хотілося плакати. Цікаво, навіщо люди взагалі кохаються?

      Я подивилась на незавершену скульптуру своєї сестри, а незавершене дівча дивилось на мене.

      Навіщо взагалі займатися коханням?

      Ми разом пішли до кав’ярні, де вперше зустрілись. Разом і окремо.

      Ми сіли за столик. По один бік столу, обличчями до вікна. Я не хотіла знати, чи міг би він мене полюбити.

      Я хотіла знати, чи була йому потрібною.

      Я перегорнула його записник на чистий аркуш і написала: «Будь ласка, одружися зі мною».

      Він подивився на свої руки. ТАК і НІ.

      Чому люди взагалі кохаються?

      Він взяв ручку і написав на останній сторінці записника: «Ніяких дітей». Це було нашим першим правилом.

      – Я розумію, – відповіла я йому англійською. Ми більше ніколи не розмовляли німецькою.

      Наступного дня ми з твоїм дідусем пішли під вінець.

      Єдина тварина

      Я дочитав перший розділ «Короткої історії часу», коли тато був ще живим, і мені стало неймовірно тяжко на серці від розуміння, яким незначним є людське існування, а ще від того, що ні для Всесвіту, ні для плину часу абсолютно не важило, жив я чи ні. Коли ввечері тато вкладав мене спати, і ми розмовляли про книжку, я запитав, чи знає він, як вирішити цю проблему.

      – Яку проблему?

      – Проблему того, наскільки незначними ми є для цього світу.

      – Що ж, уяви, що тебе висадили з літака посеред Сахари, а ти взяв пінцет і порухав одну піщинку на один міліметр, що б із цього вийшло?

      – Мабуть, я помер би від зневоднення. Тато продовжив:

      – Я маю на увазі саме той момент, коли ти порухав би піщинку, що б це змінило?

      Я розгублено відповів:

      – Я не знаю, а що? Тато наполягав:

      – Подумай про це.

      – Думаю, я порухав би піщинку.

      – І це означало б?…

      – І це означало б, що я порухав піщинку.

      – Це означало б, що ти змінив Сахару!

      – І що?

      – І що? Сахара – величезна пустеля, яка існує уже багато мільйонів років. А ти її змінив!

      – Точно! – Я аж сів із несподіванки. – Я змінив Сахару!

      – А це означає…

      – Що саме? Скажи мені!

      – Ну, я не говорю про такий шедевр, як «Мона Ліза», чи ліки від раку. Я говорю про зміщення однієї піщинки в Сахарі на один міліметр.

      – І?

      – Якби ти цього не зробив, то історія людства мала б один шлях розвитку.

      – Угу…

      – Але ж ти це зробив, тож…

      Я підскочив на ліжку, вказуючи рукою на зірки на стелі і закричав:

      – Я змінив хід історії!

      – Саме так!

      – Я змінив Всесвіт!

      – Так, змінив.

      – Я – Господь!

      – Ти ж атеїст.

      – Ну тоді, я не існую!

      Я впав на ліжко, прямісінько в татові обійми, і ми розреготалися. Ось як я почувався, коли вирішив зустрітися з кожним нью-йоркцем на прізвище Блек. Навіть