Біла принцеса. Філіппа Ґреґорі

ми примусимо його одружитися з тобою і зробимо тебе королевою Англії, а тоді не матиме значення, яким є твій девіз.

      Вестмінстерський палац, Лондон

Грудень 1485 року

      Знову королівський герольд підійшов до наших дверей і повідомив, що король має приємність навідати нас. Але цього разу він має намір тут пообідати й з ним прибудуть близько двадцяти чоловік із його двору. Моя мати розпорядилася, щоб груми кухонь і питва з’явилися до неї з меню страв і вин, які можуть бути приготовлені й подані на стіл цього ж таки дня, і звеліла їм працювати. Вона організовувала банкети з десятками страв, які подавалися сотням людей, коли була королевою в цьому самому палаці, а мій батько був найулюбленішим королем Англії. Вона була рада, що зможе показати Генриху, чоловікові, який згаяв п’ятнадцять років на задвірках маленького двору Бретані, висланий з Англії, відчуваючи постійний страх за своє життя, як досконало можна правити великим палацом.

      Хлопець-опалювач піднявся сходами, несучи ванну, а дітей Воріків відіслали до їхніх кімнат і наказали не спускатися сходами й навіть не підходити до вікон.

      – Чому так? – запитала мене Марґарет, прослизнувши до моєї кімнати за покоївками, які несли оберемок теплої білизни й пляшку трояндової води, щоб я сполоснула нею волосся. – Невже ваша ясновельможна мати думає, що Тедді не досить моторний, аби зустріти короля? – Вона почервоніла. – Ваша мати соромиться нас?

      – Мати не хоче, щоб король побачив тут хлопця з родини Йорків, – коротко відповіла я. – Ви з Едвардом тут ні до чого. Генрих, звичайно, знає про вас обох, можете бути певні, що його мати, яка ретельно цікавиться всім, що є в Англії, не забула про вас. Вона тримає вас під постійним наглядом; але ви будете в надійнішій безпеці, якщо не потраплятимете їм на очі.

      Меґґі зблідла.

      – Ви думаєте… думаєш, король може забрати Тедді?

      – Ні, – сказала я. – Але нема потреби, щоб вони обідали разом. Немає сумніву, буде ліпше, якщо ми подбаємо, аби вони не зустрічалися. Крім того, якщо Тедді скаже Генриху, що він сподівається стати королем, він поставить його в незручне становище.

      Вона коротко засміялася.

      – Було б ліпше, аби ніхто йому не казав, що він наступний у черзі претендентів на трон, – сказала вона. – Він сприйняв це надто близько до серця.

      – Краще йому не потрапляти на очі Генриху, поки той не звикне до всього, – сказала я. – Тедді чудовий хлопчик, але годі сподіватися, що він не бовкне чогось зайвого.

      Вона роззирнулася навколо себе на приготування до моєї ванни, подивилася, як розстеляють для мене мою нову сукню, яку кравець привіз сьогодні з Сіті, зеленого кольору Тюдорів із бантами на плечах.

      – Вам дуже не хочеться одружуватися з ним, Елізабет?

      Я стенула плечима, не бажаючи признаватися, як мені боляче.

      – Я принцеса з династії Йорків, – сказала я. – Я повинна зробити це, я завжди була повинна одружитися з кимось таким, хто відповідав би планам мого батька. Я була заручена ще в колисці. Я не мала вибору; але я ніколи й не