Біла принцеса. Філіппа Ґреґорі

худий, тендітний і високий, віком років тридцяти. Його хода буда енергійною, але обличчя напруженим, волосся він мав брунатне, а очі вузькі й карі. Уперше я подумала про те, що жити у вигнанні, либонь, несолодко і не таке вже велике щастя потім завоювати своє королівство за допомогою зради, за допомогою ренегатів, які підтримали тебе в битві, і знати, що більшість країни не радіє твоєму успіху, а жінка, з якою ти мусиш одружитися, кохає іншого чоловіка, твого смертельного ворога й законного короля. Досі я думала про нього як про тріумфатора; але тепер побачила перед собою чоловіка, обтяженого неприродним поворотом долі, який гарячого серпневого дня здобув перемогу завдяки підлій зраді, досі непевного, чи Бог підтримує його. Я зупинилася на сходах, тримаючись руками за холодну мармурову балюстраду, і нахилилася, щоб роздивитися його. Його червонясто-брунатне волосся злегка поріділо на маківці. Я змогла це побачити зі свого вигідного пункту спостереження, коли він зняв капелюха і низько вклонився над рукою моєї матері, коли підійшов до неї й усміхнувся їй, але та усмішка була позбавлена теплоти. Вираз його обличчя був недовірливий, що зрозуміло, бо він прийшов у дім вельми непевного союзника. Іноді моя мати підтримувала його плани проти Ричарда, а іноді виступала проти нього. Вона послала свого сина Томаса Грея до його двору як прихильника, але потім відкликала його назад, запідозривши Генриха в убивстві сина, нашого принца. Я думаю, він ніколи не знав, друг вона йому чи ворог. Звичайно ж, він їй не довіряв. Либонь, не довіряв він і нам, лукавим принцесам. Він мусив боятися моєї нещирості, моєї невірності, що було найгірше.

      Він поцілував кінчики пальців моєї матері так легенько, як тільки зміг, так ніби не чекав нічого, крім обману від неї, а може, й від усіх нас. Потім він випростався й простежив за її спрямованим угору поглядом і побачив мене – я стояла вгорі над ним, на сходах.

      Він зрозумів відразу, хто я така, і мій уклін підказав йому, що я впізнала в ньому чоловіка, з яким я повинна одружитися. Ми більше скидалися на двох чужинців, які домовляються про те, щоб разом здійснити незручну експедицію, аніж на закоханих, які вперше зустрілися. Лише чотири місяці тому я була коханкою його ворога й молилася тричі на день, благаючи Бога, щоб Тюдор зазнав поразки. Лише вчора він намагався з’ясувати, чи може відмовитися від заручин зі мною. Учора вночі мені приснилося, що він не існує, і я прокинулася з бажанням, щоб це був день напередодні Босвортської битви і щоб вторгнення в Англію закінчилося його поразкою та смертю. Але він переміг під Ботсвортом і тепер не може відмовитися від своєї присяги одружитися зі мною, а я не можу знехтувати обіцянку своєї матері, що я одружуся з ним.

      Я повільно спускалася сходами, і ми пильно роздивлялися одне одного, так ніби намагалися збагнути суть давно уявлюваного ворога. Я переживала надзвичайне відчуття, спитавши себе, подобається він мені чи ні, але я муситиму одружитися з ним, народжувати його дітей і жити з ним до кінця свого життя. Я називатиму його своїм чоловіком, він буде моїм володарем, я буду його дружиною