Біла принцеса. Філіппа Ґреґорі

їх убити; вона була тут, коли вони зникли, і жива тепер, – сказала моя мати. – Генрих жив у вигнанні, його дядько Джаспер був із ним; це міг зробити союзник Генриха герцог Букінгемський, але він помер, і ми про це ніколи не довідаємося. Якщо хтось переконав Генриха саме тепер, що він у безпеці, то це мусить бути його мати. Обоє вони хочуть бути переконані, що вони в безпеці. Вони думають, що обидва принци з династії Йорків, мертві. Далі він запропонує тобі одружитися з ним.

      – То він чекав, поки зможе переконатися, що обидва мої маленькі брати мертві, перш ніж він назве мене принцесою й запропонує мені шлюб? – запитала я.

      У роті мені стало гірко від цього запитання. Моя мати стенула плечима.

      – Звичайно. А що він міг би зробити ще? Такий закон править світом.

      Моя мати мала слушність. Одного зимового ранку гурт новопризначених йоменів королівської гвардії, наряджених у червоні лівреї, підійшов до дверей Вестмінстерського палацу, й герольд передав мені послання, що король Генрих матиме втіху навідати мене через годину.

      – Поквапся! – сказала моя мати, скинувши на лист швидким поглядом. – Бесс! – звернулася вона до нової фрейліни. – Піди з її милістю, візьми мій новий капелюшок і її нову зелену сукню і скажи хлопцеві, щоб негайно приніс до її кімнати гарячу воду та ванну! Сесиліє! Анно! Ви також одягніться й одягніть своїх сестер, пошліть дітей Воріків до шкільної кімнати й скажіть учителю, щоб він затримав їх там, поки я не покличу. Діти Воріків не повинні спускатися сходами, поки король буде тут. Переконайся, що вони це зрозуміли.

      – Я вдягну каптур, мій чорний каптур, – уперто сказала я.

      – Ні, ти вдягнеш мою нову сукню! – вигукнула вона. – Мою сукню з діамантами! Ти станеш королевою Англії, навіщо мати вигляд його покоївки? Навіщо бути схожою на його матір? Тьмяною, як черниця?

      – Бо це те, що йому подобається, – швидко відповіла я. – Ти хіба не бачиш? Він любить дівчат тьмяних, як черниці. Він ніколи не був при нашому дворі, він ніколи не бачив чудових суконь і гарних жінок. Він ніколи не бачив наших танців, вбрання та розкоші нашого двору. Він жив, як бідняк, у Бретані зі служницями. Він жив у вбогих готелях. А потім прибув до Англії і тут збавляв весь свій час із матір’ю, що вдягається, як черниця, і потворна, як сам гріх. Я повинна здаватися скромною, а не величною.

      Моя мати нетерпляче клацнула пальцями.

      – Яка ж я дурепа! Твоя правда! Іди такою, як тобі хочеться! – Вона легенько штовхнула мене в спину. – Іди й поквапся! – Я почула, як вона сміється. – Якщо ти хочеш бути негарною, то будь нею! Якщо тобі вдасться не бути найгарнішою дівчиною в Англії, це буде справжнє диво!

      Я послухалася її й поквапилася до своєї кімнати, хлопець швидко наносив дров і закотив до моєї спальні велику дерев’яну ванну, потім приніс нагору сходами важкі глеки з гарячою водою й залишив їх біля дверей. Я швидко помилася, поки моя покоївка заносила до кімнати глеки й наповнювала ванну, а потім витерлася й заховала мокре волосся під чорний каптур, який насунула собі на лоб і на