Біла принцеса. Філіппа Ґреґорі

живеться зручно? Ви маєте все, що вам треба?

      – Гадаю, що так, – відповіла моя мати, так ніби вона колись не володіла всією Англією і в цьому її улюбленому палаці все відбувалося, як вона хотіла.

      – Вашу пенсію виплачуватимуть вам щокварталу, – сказав він їй. – Моя ясновельможна мати вже зробила необхідні розпорядження.

      – Будь ласка, передайте мої найкращі побажання леді Марґарет, – сказала моя мати. – Її дружба підтримала мене останнім часом, а її служба означала для мене дуже багато в минулому.

      – Справді? – сказав він, ніби йому не дуже сподобалося нагадування про те, що його мати була фрейліною моєї матері. – А ваш син Томас Грей буде звільнений у Франції й зможе повернутися додому, до вас, – сказав він, роздаючи свої подарунки.

      – Дякую вам. І передайте, будь ласка, вашій матері, що із Сесилією, її хрещеницею, все гаразд, – провадила моя мати. – І вона вдячна вам та вашій матері за турботу про її близьке одруження.

      Сесилія зробила невеличкий додатковий реверанс, аби показати королю, котрою з нас є вона, й він знуджено кивнув. Вона подивилася на нього, ніби хотіла нагадати йому, що вона чекає, коли він призначить день для її одруження, й доти, доки він цього не зробить, вона не є ані вдовою, ані дівчиною. Але він не дав їй нагоди заговорити.

      – Мої радники повідомили мене, що люди прагнуть побачити принцесу Єлизавету одруженою, – сказав він.

      Моя мати нахилила голову.

      – Я хотів переконатися, що вам живеться добре й щасливо, – сказав він, звертаючись прямо до мене. – І що ви згодні стати моєю королевою.

      Я здивовано підвела голову. Я не могла підтвердити, що мені живеться добре й щасливо. Я глибоко сумую за чоловіком, якого я кохала, чоловіком, убитим цим новим королем і похованим без почестей. Цей чоловік, який сидить переді мною тепер і так чемно запитує, чи я згідна з ним одружитися, дозволив своїм людям скинути з Ричарда його бойовий обладунок, а потім і весь одяг, прив’язати голе тіло до його коня й повезти з поля битви. Мені розповіли, що мертва голова Ричарда розгойдувалася, коли його везли до Лестера, й ударилася об перила Дугового мосту. Цей стук мертвого черепа об дерево лунав у моїх вухах не один день, відлунював у моїх снах. Потім вони виставили його голе покалічене тіло на сходах вівтаря в церкві, аби всі переконалися в тому, що він цілком і безповоротно мертвий і будь-який шанс для Англії знайти своє щастя під правлінням династії Йорк остаточно й безнадійно втрачений.

      – Моя дочка живе добре й щасливо і є вашим найслухнянішим слугою, – люб’язно сказала моя мати, порушивши коротку мовчанку.

      – І який девіз ви собі оберете? – запитав він. – Коли станете моєю дружиною?

      Я подумала, чи не навідався він сюди лише для того, щоб познущатися з мене. Я про це зовсім не думала. Чому, в ім’я неба, мала я думати про свій девіз?

      – Ви маєте якесь бажання? – запитала я в нього холодним і незацікавленим тоном. – Бо в мене його нема.

      – Моя ясновельможна мати запропонувала «смиренна