Біла принцеса. Філіппа Ґреґорі

ноги, а я підкорилася його жесту й посмику його руки й підступила до нього.

      Одна його рука ще тримала мене за зап’ясток, а друга підсмикнула вгору мою гаптовану чудовою вишивкою внутрішню спідничку, й він примусив мене розчепірити ноги й опуститися зверху на нього, ніби я справді була хвойдою, якою він мене називав. Він потяг мене вниз на себе, туди, де він сидів на стільці, й штовхнув своє тіло вгору не більше як дванадцяток разів. Його гарячий подих, коли він піднявся до мого обличчя, пахнув обідом, і я заплющила очі й відвернула обличчя вбік, стримуючи дихання. Я не посміла думати про Ричарда. Якби я подумала про Ричарда, який брав мене з такою радістю й шепотів моє ім’я на вершині блаженного захвату, я б, либонь, виблювала. На моє щастя, Генрих застогнав під час своєї миттєвої насолоди, і я розплющила очі й побачила, що він утупився в мене, а його карі очі стали зовсім пустими й білими.

      – Не плач, – сказав він, коли я злізла з нього й витерлася краєчком своєї тонкої сорочки. – Як ти звідси вийдеш і подивишся в обличчя своїй матері та на мій двір, якщо ти плакатимеш?

      – Ви зробили мені боляче, – кинула я з огидою.

      Я показала йому червоний рубець на зап’ястку, а потім нахилилася й підсмикнула вниз пожмакану білизну та нову сукню веселого зеленого кольору Тюдорів.

      – Я прошу пробачення за це, – сказав він байдужим тоном. – Надалі я не робитиму тобі боляче. Якби ти не пручалася, я не тримав би тебе так міцно.

      – Надалі?

      – Твоя фрейліна або твоя чарівна сестра, або навіть твоя доброзичлива мати проводжатимуть мене до твоїх кімнат. Я приходитиму до тебе. Ти більше ніколи не спатимеш у королівському ліжку, тож навіть про це не думай. Ти скажеш своїй сестрі чи хто там із тобою спить, щоб вона вкладалася спати десь-інде. Я приходитиму щоночі раніше півночі, в годину, яку сам обиратиму. Інколи можу прийти пізніше. Ти муситимеш чекати мене. Ти можеш сказати своїй матері, що таким було твоє бажання і моє.

      – Вона ніколи мені не повірить, – відповіла я роздратовано, утираючи з обличчя сльози й облизуючи губи, щоб на них повернувся колір. – Вона ніколи не повірить, що я кликатиму вас для кохання.

      – Вона зрозуміє, що мені потрібна дітородна наречена, – гостро сказав він. – Вона зрозуміє, що ти муситимеш мати в череві мою дитину на день нашого весілля, бо інакше не буде ніякого весілля. Я не буду таким йолопом, щоб дозволити накинути собі безплідну наречену. Ми з цим погодилися.

      – Ми? – повторила я. – Ми на це не погоджувалися. Я ніколи не казала, що погоджуюся на це. І моя мати ніколи не повірить, що я погодилася, аби ви мене зганьбили, що ми домовилися про це спільно. Вона відразу зрозуміє, що це не моє бажання, а ваше, і що ви зґвалтували мене.

      Він усміхнувся вперше.

      – О, ти мене не зрозуміла. Коли я сказав «ми», то я не мав на увазі тебе й мене. Я не можу собі уявити, щоб я говорив про тебе й про себе, як «ми». Ні, я мав на увазі себе і свою матір.

      Я перестала вовтузитися зі своєю спідницею й обернулася, щоб подивитися на нього з роззявленим від подиву ротом.

      – Ваша