Біла принцеса. Філіппа Ґреґорі

як справи в тебе? – запитала Сесилія.

      – Схоже, Генрих має намір одружитися зі мною, бо він не може звільнитися від свого зобов’язання. Але він вочевидь не квапиться. Мабуть, усі знають, що він намагався порушити своє слово.

      Вона подивилася на мене зі співчуттям.

      – Це образа, – сказала вона.

      – Звичайно, образа, – погодилася я. – Але я хочу тільки бути його королевою. Він мені не потрібен як чоловік, тому я не переймаюся тим, що він не хоче мати мене дружиною.

      Вестмінстерський палац, Лондон

30 жовтня 1485 року

      Я спостерігаю з вікна спальні, як іде вниз по річці до Тауера коронаційна баржа, яку ескортує десяток кораблів. Я чую музику, що лунає над водою. Відтоді як ми плавали на королівській баржі, вона стала позолоченою – сяє золотом на холодній воді, а на її носі й на кормі тріумфально майорять червоні дракони Тюдорів. На палубі крихітна постать Генриха. З цієї відстані я можу бачити лише його довгу мантію з пурпурового оксамиту, підшиту горностаєм. Він стоїть так, вперши руки в боки, щоб усі могли бачити його з берегів річки на піднятій палубі в задній частині баржі. Я затуляю очі розчепіреними пальцями й дивлюся на нього. Це вперше я побачила чоловіка, з яким повинна одружитися, й на цій відстані він не більший за кінчик мого мізинця. Баржа пропливла мимо, несучи мого нареченого на коронацію без мене, й він навіть не знає, що я на нього дивлюся. Йому й на думку не спадає, що я притулила мізинець до шибки, аби виміряти його, а потім зневажливо прибрала пальці від скла.

      Усі веслярі вдягнені в зелений і білий одяг – кольори Тюдорів, а весла пофарбовані в білий колір із яскравими зеленими смугами. Генрих Тюдор розпорядився використовувати восени весняні кольори; здається, в Англії немає нічого доброго для цього молодого завойовника. Хоч листя падає з дерев, як брунатні сльози, для нього все має бути зеленим, як свіжа трава, білим, як пелюстки травневих квітів, так ніби він хоче переконати нас, що сезони перекинулися з ніг на голову й ми всі стали Тюдорами.

      Друга баржа везе її світлість матір короля, що сидить тріумфально на високому стільці, схожому на трон, тож усі можуть бачити, що леді Марґарет нарешті пливе на власному кораблі. Її чоловік стоїть біля стільця, поклавши руку володаря на позолочену спинку, лояльний до цього короля, як він був лояльним до попереднього й до того, що передував попередньому. Його девізом, сміхотворним девізом, є «sans changer», що означає «завжди незмінний», але єдиний спосіб, у який Стенлі ніколи не змінюються, – це їхня нескінченна вірність самим собі.

      Наступна баржа пливе з Джаспером Тюдором, дядьком короля, який нестиме корону під час коронації. Моя тітка Катерина, приз за його перемогу, стоїть поруч нього, легенько тримаючи його за лікоть. Вона не дивиться на наші вікна, хоч і знає, що ми спостерігаємо процесію. Вона дивиться прямо перед собою, виструнчена, як лучник, вона їде, щоб бути свідком коронування нашого ворога, її вродливе обличчя незворушне. Вона була одружена раніше задля зручності своєї родини з молодиком, який її ненавидів, вона звикла до величі на людях і приниження вдома.