P.S. Я навчу тебе знову…. Ксана Рейлі

всі гомоніли, а дехто вже збирався йти, бо всі знали: якщо викладач запізнився на п’ятнадцять хвилин, студенти мають право піти геть. Напевно, це все ж було вигадкою самих студентів. Щодо мене, то на першому та другому курсах я теж, як і всі, інколи тікала чи прогулювала пари.

      – Ну, і чого ми сидимо? – запитала Олена в Ярини, яка знову сіла біля мене.

      – Чекай! Мені тут один рівень треба пройти, – буркнула дівчина, щось клацаючи в телефоні.

      – Пропоную взагалі не йти на пари, – сказала Олена. Я сиділа мовчки, спостерігаючи за ними. – Краще підемо щось поїмо.

      – Лише перша лекція, а ти вже зголодніла? – Ярина здивовано глянула на подругу.

      – Не встигла сьогодні поснідати. Від якоїсь смачненької піци я не відмовилася б, – Олена надягнула пальто й нетерпляче поглянула на подругу. – Ну то що, йдемо?

      – Ура! Пройшла! – радісно крикнула Ярина. – Два дні намагалася пройти цей рівень. І так, ми точно сьогодні прогулюємо пари. Марто, ти з нами?

      – Я? – перепитала я здивовано.

      – Ну так. – Вона знизала плечима й підійшла до Олени, яка, напевно, не надто зраділа поповненню в їхній компанії.

      – Не знаю, – відповіла я, а потім чомусь замислилась. – Хоча… Так! Я йду з вами.

      – Супер! – радісно скрикнула Ярина, а Олена лише невдоволено подивилася на подругу.

      Я надягла пальто й почала складати речі в сумочку. Цікаво, які ці дівчата за межами університету? От і дізнаюся. Якщо не сподобається, просто не буду більше з ними спілкуватися. Як відштовхнути людину? Правильно, усіма способами уникати її.

      Розділ 7

      Ми зайшли до кафе в центрі міста й сіли за один зі столиків. Дівчата обговорювали якусь свою знайому, а я геть не розуміла, про що вони. Згодом нам принесли меню, і я взялася зосереджено його читати. Давно не бувала в якихось закладах, хоча раніше залюбки ходила. З моєю колись найліпшою подругою ми мали звичку щотижня відвідувати нове кафе, ресторан чи просто якусь кав’ярню. Ну а цей заклад, схоже, відкрився нещодавно, бо раніше я його не бачила.

      – Що ви будете? – запитала Ярина, розглядаючи меню.

      – Я хочу їсти, тому пропоную взяти піцу на всіх, – відповіла Олена й подивилася на мене.

      – Я не заперечую, – відповіла я й закрила меню.

      – Чудово! – Ярина покликала офіціанта та зробила замовлення. – Дівчата, я сьогодні такого хлопця на зупинці бачила! Він такий, як із книг, їй-богу. Я ледь не закохалася в нього.

      – Ні, не вірю я в таке. – Олена похитала головою. – Із власного досвіду скажу, що кохання з першого погляду – це все дурня.

      – Але ж коли ти бачиш людину, у тебе відразу складається про неї певне враження, – засперечалася Ярина. – Вона тобі може сподобатися або ні.

      – Це радше симпатія, але аж ніяк не кохання. – Олена важко видихнула. – Зовсім у нього не вірю. Потрібно свідомо ставитися до стосунків. Та й узагалі, якщо в тебе є хлопець, це тебе до чогось зобов’язує, а мені це непотрібно, бо краще бути самостійною й незалежною дівчиною.

      – Хіба