P.S. Я навчу тебе знову…. Ксана Рейлі

ж дуже часто саме через це в мене немає часу на інші речі, – усе ж вирішила сперечатися я.

      – Наприклад? – Чоловік уважно подивився на мене.

      – Через практику в іншому місті я не змогла приїхати на день народження тата. Через «важливий» модуль мені не вдалося зустрітися з родичами, які приїхали сюди лише на один день.

      – Я впевнений, що під час практики в тебе було стільки веселих, приємних чи навіть неприємних спогадів, що ніякий день народження тата з цим не порівняти. – Він вирівнявся й підсів ближче. – У твоїй теперішній ситуації я б сказав так само. Наскільки я зрозумів, ви завжди святкували дні народження? – Остап поглянув на мене, а я кивнула. – А така практика у твоєму житті була лише раз. Не бачу нічого поганого в тому, що замість звичного святкування дня народження батька ти весело провела час із одногрупниками й викладачами. А з родичами ти ж усе одно побачилася. Можливо, тобі й хотілося провести з ними весь день, але натомість ти написала модуль, який вплинув на твою майбутню оцінку.

      – Ну, так, але… – Я хотіла посперечатися, та не могла дібрати слів.

      – Мені подобається, як ти мислиш, – сказав Остап і підвівся зі стільця. – Я, звісно, теж волів би зайнятися тим, чого дійсно хочу, а не сидіти та слухати, як студенти намагаюся довести мені свої знання. Та не завжди в житті буває так, як ми хочемо, тож залишається це приймати. Ти не йдеш на пару?

      – Іду, – відповіла я, спостерігаючи, як він надягає своє чорне пальто.

      – Ти перевіряла час? До початку заняття ще п’ять хвилин, – сказав він, і я лише тепер помітила, що навіть не надпила каву.

      – І нащо тільки я говорила з тобою? – буркнула я й теж підвелася.

      – Тобі ж подобається зі мною спілкуватися, я бачу, – просто сказав він.

      – Усе ти бачиш, усе ти знаєш.

      – Не все. Насправді, ти та ще загадка, яку я поки що лише намагаюся розгадати.

      – Ти й так знаєш мою проблему, тож ніяких загадок уже нема. – Я подивилася на нього, а він зробив замислений вираз обличчя.

      – Я впевнений, що це аж ніяк не вся проблема.

      – А мені цікаво, яка проблема у тебе? – Я підійшла ближче й подивилася просто в його темні очі. – Що пережила людина, яка тепер допомагає знедоленим душам? У тебе ж теж є складна історія, еге ж? Я бачу.

      – Ти вже запізнилася на пару, – просто сказав він, не відводячи від мене погляду.

      – Зауважу, що ти теж, – сказала я.

      – У мене немає сьогодні першої пари. – Він переможно усміхнувся.

      – А в мене зараз лекція у чудового викладача, який, на відміну від декого, дозволяє запізнюватися. – Я взяла свою сумочку та пройшла повз нього. Люблю, коли останнє слово залишається за мною.

      – До зустрічі на завтрашньому занятті, Марто, – сказав він, коли я вже була біля дверей.

      – Якщо я прийду, звісно ж, – крикнула насамкінець я та вийшла на холодне повітря з широкою усмішкою на вустах. Останнє слово таки було за мною.

      Розділ 8

      Заняття минули доволі швидко. Я