P.S. Я навчу тебе знову…. Ксана Рейлі

немає кращих чи гірших, нема поганих чи хороших. Тут є лише ви і я. Моя історія теж не залишиться поза увагою. Отже, почнемо з того, що в нашому курсі є дванадцять занять, двічі на тиждень. Тобто один курс становить шість тижнів. Деякі присутні тут продовжили курс, але це за бажанням. Сьогодні ми не будемо обговорювати проблеми наших нових друзів, а послухаємо тих, хто тут уже не вперше. Якраз познайомимося. Катерино, почнімо з тебе.

      Я простежила за його поглядом і побачила жінку середніх років із каштановим волоссям до пліч. Вона легенько усміхнулась і поклала руки на коліна.

      – Мене звати Катя. Я дуже довго страждала через насильство свого чоловіка, – сказала жінка, але це звучало так просто, ніби нічого й не було, ніби це лише її далекі спогади. – Ми познайомилися, коли мені ледь виповнилося шістнадцять. Кохання з першого погляду, яке виявилося таким оманливим. Спочатку ми були щасливими, а мої батьки хотіли якнайшвидше видати мене заміж, тому й не заперечували. Він дуже хотів дітей, а я ніяк не могла завагітніти. Він почав пити. Я думала, що він схаменеться, але щоразу ставало дедалі гірше. Чоловік почав мене бити, а я просто терпіла довгих двадцять років. Його жорстокість часом була страшною, але я просто не помічала цього. Не хотіла помічати, адже дуже кохала.

      – Гаразд, Катю, – перервав її Остап. – Суть твоєї проблеми нам зрозуміла, тож на наступному занятті спробуємо обговорити питання, які ми розпочали розглядати ще під час минулого курсу. Іване, тепер послухаємо вас.

      – Нам із дружиною здавалося, що все просто чудово. Наша прекрасна донечка росла нам на радість, але вона так любила нас, що навіть не розповідала про власні проблеми. Не ділилася тим, що її тривожило, – спокійно сказав чоловік, якому на вигляд було вже близько п’ятдесяти. – Ну а ми не знали, що наша донечка стала посміховиськом для однокласників. Навіть не здогадувалися, що з неї знущаються, аж доки одного жахливого дня знайшли її у ванні. На жаль, вона не витримала всього цього, попросила у нас вибачення, написавши записку, і залишила цей світ. Наші стосунки з дружиною стали постійними непорозуміннями, тож вона просто втекла за кордон, а я залишився тут зі своїм болем.

      – Так, втрату дуже складно пережити, – почав говорити Остап, а мене так налякала ця історія, що захотілося сісти біля цього чоловіка та щиро поспівчувати йому. – Усі ми звикаємо до чогось чи до когось, але рано чи пізно щось змінюється. Із цим складно змиритися, але ще складніше це відпустити. Цей курс ми присвятимо саме другій частині. Зробимо все, щоб ти нарешті відпустив цю втрату. Аріно, переходимо до тебе.

      – Ох, мені вже набридло розповідати одне й те саме, – сказала та сама дівчина, яку я зустріла біля під’їзду.

      – Не дури! – засміявся Остап. – Ти любиш говорити про себе, тому ми чекаємо на твою історію.

      – Ти ж уже чув її стільки разів.

      – Звісно, бо це вже шостий твій курс. Ми обоє знаємо, що він тобі навіть непотрібен.

      – Потрібен, потрібен, – тихо сказала вона та зручно вмостилася на стільці. – Мене звати Аріна, але я люблю, коли кажуть