P.S. Я навчу тебе знову…. Ксана Рейлі

нині приймаєш наркотичні речовини? – запитав Остап і подивився на ще зовсім юного хлопця.

      – Уже місяць тримаюся, і я більше не хочу повертатися до такого способу життя.

      – А тепер ти, Марто. – Чоловік пильно подивився на мене, і я занервувала. – Розкажи нам, що в тебе сталося?

      Я відчула, як затремтіли мої руки, бо зовсім не була певна, що готова розповісти свою історію. Але ж ці люди поділилися. Вони такі ж зломлені, як і я.

      – Рік і чотири місяці тому, – почала я та глибоко вдихнула, – у жахливій автокатастрофі загинули мої батьки й наречений. Три найдорожчі мені людини в один день.

      Я це зробила, поділилася з іншими своєю трагедією. Та чи стане мені легше? Чи зможу я знову жити?..

      Розділ 6

      Я зустрілася поглядом з Остапом і помітила, що він надто уважно дивиться на мене. Від цього мені стало ніяково, але всередині з’явилася дивна легкість, якої я раніше не відчувала. Страшенно незручно, коли всі ці люди дивляться на тебе з величезним бажанням дізнатися більше про твою історію.

      – Зрозуміло, – просто сказав Остап і щось записав у своєму блокноті. – На наступному занятті обговоримо якісь приємні спогади з вашого життя, а потім поступово будемо добиратися до основної проблеми. У нас тут є один такий чудовий вечірній ритуал. Ріна зараз приготує всім чай, щоб ви могли просто поспілкуватися. Це необов’язково, за вашим бажанням.

      – Ти теж будеш? – запитала у нього дівчина.

      – Ні, у мене ще є деякі справи. – Остап усміхнувся їй і рвучко підвівся зі стільця.

      Аріна підійшла до якогось столу й почала готувати чай. Я повільно підвелася.

      – Марто, підійди, будь ласка, до мене на хвилинку, – сказав Остап, коли вже був у коридорі.

      Я невпевнено попрямувала до нього, бо досі почувалася тут ніяково. Ці невідомі мені люди, ці обставини лякали мене. Може, з часом звикну.

      – Ну і як тобі тут? – просто запитав він і глянув мені в очі.

      – Цікаво, – відповіла я та схвильовано почала перебирати пальцями. – Коли ти бачиш людей із такими ж зламаними долями, то розумієш, що не лише тобі тяжко.

      – Я не змушую тебе приходити сюди, але все ж дуже раджу. Як я й казав, одне заняття перекриває твій один пропуск.

      – Я прийду ще на одне заняття, а там подивлюся, – тихо сказала я й помітила, що він ледь усміхнувся кутиками вуст.

      – От і чудово. Наступне заняття в середу. Сподіваюся, ти справді прийдеш.

      – Дякую, – ледь чутно відповіла я, а він лише кивнув.

      – До зустрічі на наступному занятті, – голосно мовив Остап, щоб його всі почули, і просто пішов геть.

      Я підійшла до столу, де зібрався гурт цих людей. Аріна вже встигла приготувати для всіх чай, а ще поклала якесь печиво й цукерки. Я усміхнулася, побачивши свої улюблені – кокосові, з молочною начинкою.

      – Тобі з цукром? – запитала у мене дівчина.

      – Що? – Я похмуро подивилася на неї.

      – Чай! – сказала вона й закотила очі.

      – Так,