Наприкінці приходить смерть. Агата Кристи

іграшковим човном, що його малий намагався спустити на воду.

      Нофрет відривчасто кинула:

      – Ти не забереш звідси дітей, Кайт?

      Та витріщилася на Імхотепову наложницю, не розуміючи, що відбувається.

      – Забрати? Звідси? Ти про що – вони завжди бавляться тут.

      – Але не сьогодні. Імхотеп хоче спокою, а твої діти галасливі.

      Кров ударила в грубувате обличчя Кайт.

      – Добирай слова, Нофрет! Імхотепові подобається дивитися, як діти його синів тут бавляться. Він сам так казав.

      – Але не сьогодні, – відповіла Нофрет. – Він відправив мене сказати, щоб ти забрала звідси всю цю зграю, аби він міг спокійно побути зі мною.

      – З тобою… – Жінка різко замовкла на півслові. Потім підвелася і пішла туди, де напівсидів, напівлежав Імхотеп. Нофрет пішла за нею.

      Кайт говорила навпрямки.

      – Твоя наложниця каже, що я мушу забрати звідси дітей. Але чому? Що вони роблять не так? За що їх проганяти?

      – Я вважала, що бажання господаря будинку достатньо, – м’яко промовила Нофрет.

      – Авжеж, авжеж, – підтакнув він дратівливим тоном. – Хіба у мене мають бути причини? Чий тут будинок?

      – Підозрюю, це вона хоче, щоб вони пішли, – Кайт повернулася до наложниці і зміряла її поглядом з ніг до голови.

      – Нофрет дбає про мій затишок, про мою насолоду, – сказав Імхотеп. – Решті мешканців будинку байдуже до цього, крім, можливо, бідної Генет.

      – То дітям більше не можна тут бавитися?

      – Не тоді, коли я тут відпочиваю.

      Полум’я люті раптом розгорілося в Кайт:

      – Чому ти дозволяєш цій дівці налаштовувати тебе проти рідні? Чому вона приходить і змінює правила в цьому будинку? Змінює те, що було завжди?

      Раптом Імхотеп почав кричати. Йому хотілося нагадати, хто тут головний.

      – Це я вирішую, що і як тут робиться, а не ти! Ви тут усі змовилися – влаштовуєтеся, як зручно лише вам. І коли я, господар будинку, повертаюся додому, моїм бажанням не надають належної уваги. Але дозволь нагадати, що господар тут усе-таки я! Це я думаю наперед і працюю заради вашого добробуту – та чи отримую я вдячність, чи поважають мої бажання? Ні. Спершу Собек поводиться нахабно і без поваги, а тепер ти, Кайт, намагаєшся виховувати мене! Нащо я всіх вас утримую? Обережніше, бо я перестану. Собек казав щось про те, що піде, – то нехай собі йде і тебе з дітьми забирає.

      Якусь мить Кайт стояла геть нерухомо. На її відчуженому, з важкими рисами, обличчі не було жодного виразу. Потім вона відказала байдужим голосом:

      – Я відведу дітей у будинок…

      Вона ступила крок чи два, зупинилася біля Нофрет і тихо промовила:

      – Це все ти, Нофрет, це все ти. Я тобі цього не пробачу, ні…

      Розділ п’ятий. Розлив: місяць четвертий, день п’ятий

      Імхотеп видихнув із полегшенням, виконавши церемоніальні обов’язки поминального жерця. Ритуал було виконано надзвичайно ретельно, бо чоловік був дуже добросовісним у всьому. Він чинив узливання, кадив фіміам і приніс богам традиційну їжу та напої.

      Тепер,