Наприкінці приходить смерть. Агата Кристи

краще тобі взяти дівчину з собою.

      – Її місце тут, у моєму домі. І горе тому, хто наважиться погано поставитися до неї.

      – Річ не в поганому ставленні. Але сухий хмиз швидко розгоряється. Багато жінок, кажуть, це ніби клубок змій…

      Іса замовкла й повільно пояснила:

      – Нофрет вродлива. Але пам’ятай, як сказано: «Чоловіки втрачають розум від лику вродливих жінок, дарма що за мить ті перетворюються на безбарвні каріолі…»[3]

      Глибоким голосом вона процитувала:

      – «І хоч на коротку скороплинну хвилину життя стає схожим на сон, та наприкінці завжди приходить смерть…»[4]

      Розділ четвертий. Розлив: місяць третій, день п’ятнадцятий

      Імхотеп слухав Собекові пояснення щодо продажу деревини в похмурій тиші. Його обличчя дуже почервоніло, а в скроні пульсувала жилка.

      Невимушеність потроху полишала Собека. Він збирався говорити з погордою, але помітивши, що батько супиться дедалі сильніше, почав затинатися й сумніватися в собі.

      Зрештою, Імхотеп нетерпляче його перервав.

      – Так, так, так – ти думав, що знаєш більше за мене, і відступив від моїй вказівок – завжди те саме, варто мені лишень поїхати й не допильнувати… – Батько зітхнув. – Що з вами, хлопці, стане, коли мене не буде, навіть уявити не можу!

      Але Собек не відступав:

      – Ми могли отримати більший прибуток, тож я ризикнув. Не можна ж вічно бути дріб’язковими й обережними!

      – В тобі немає і краплі обережності, Собеку! Ти надто необачний і самовпевнений, і неправильно все оцінюєш!

      – Хіба в мене буває можливість чинити, як я вважаю за потрібне?

      Імхотеп сухо відказав:

      – Саме так ти зробив цього разу – пішов усепереч моїм прямим наказам…

      – Наказам? То я мушу завжди виконувати накази? Я ж дорослий чоловік!

      Утративши самовладання, Імхотеп заволав:

      – Хто годує тебе? Хто тебе одягає? Хто дбає про твоє майбутнє? Хто постійно тримає в голові твій добробут, та що там твій – добробут усієї родини. Коли ріка обміліла і нам загрожував голод, хіба не я влаштував так, що нам постачали їжу з півдня? Тобі пощастило, що в тебе такий батько, який про все дбає! І чого я прошу натомість? Лише того, щоб ви старанно працювали, робили все якнайкраще й виконували вказівки, які я вам надсилаю.

      – Так! – закричав Собек. – Ми маємо гарувати на тебе, як раби, аби ти міг купувати золото й прикраси для своєї наложниці.

      Імхотеп підійшов до нього, тремтячи від люті.

      – Нахабне ти хлоп’я – отак говорити з батьком. Стережися, бо я вижену тебе з дому, і ти зможеш іти, куди заманеться!

      – Це ти стережися, бо я візьму й піду. В мене багато ідей, і я скажу тобі, хороших ідей, які допомогли б нам розбагатіти, якби руки в мене не були зв’язані жалюгідною обережністю і якби я міг діяти на свій розсуд.

      – Ти закінчив?

      Тон Імхотепа був зловісний. Собек, дещо знеохочений, сердито пробурмотів:

      – Так, так, мені більше нема чого сказати – поки що.

      – То піди подбай про худобу.

3

Цитата з «Повчань Птаххотепа».

4

Цитата з «Повчань Птаххотепа».