Наприкінці приходить смерть. Агата Кристи

Яхмос заговорив швидко, щоб випередити батька.

      – Давай спершу обговоримо нашу справу. Це важливо. Я хочу попросити тебе…

      Нофрет звернулася просто до Імхотепа, повернувшись боком до його сина.

      – Хіба ти не можеш робити що хочеш у власному домі?

      Імхотеп грубо обірвав Яхмоса:

      – Іншим разом, мій сину, іншим разом.

      Батько пішов за Нофрет, а Яхмос лишився на ґанку й дивився їм услід.

      З будинку вийшла Сатіпі й підійшла до чоловіка.

      – Ну, – жваво запитала вона, – ти з ним поговорив? Що він сказав?

      Яхмос зітхнув.

      – Не будь така нетерпляча, Сатіпі. Момент був… не слушний.

      Дружина видала сердитий вигук.

      – О так, ну що ти міг іще сказати! Ти завжди так кажеш. Правда в тому, що ти боїшся свого батька, бо ти лякливий, як та вівця, бекаєш і мекаєш і не поводишся поряд із ним, як чоловік! Хіба ти не пам’ятаєш, що обіцяв мені? Із нас двох, чоловік – я! Ти обіцяв, ти казав: «Я поговорю з батьком першого ж дня». І от що відбувається…

      Сатіпі замовкла – перевести подих, а не тому, що закінчила – але Яхмос м’яко втрутився:

      – Ти помиляєшся, Сатіпі. Я почав говорити, але мене перервали.

      – Перервали? Хто?

      – Нофрет!

      – Нофрет! Ця дівка. Твій батько не має дозволяти їй втручатися, коли говорить зі старшим сином. Жінки не мають втручатися в чоловічі справи.

      Певно, Яхмос був би не проти, якби Сатіпі й сама дотримувалася правила, яке так упевнено виголосила, але йому не дали сказати. Вона вела далі:

      – Твій батько мав одразу їй це пояснити.

      – Мій батько, – сухо відказав чоловік, – не виявив жодних ознак невдоволення.

      – Який сором, – постановила Сатіпі. – Вона геть зачарувала твого батька. Він дозволяє їй казати й робити все, що заманеться.

      Яхмос задумливо промовив:

      – Вона дуже вродлива…

      Дружина пирснула.

      – Так, вона нічого. Але як щодо манер? Жодного виховання. Їй начхати на те, що вона так грубо поводиться з нами всіма.

      – Можливо, це ти груба до неї?

      – Я сама чемність. Ми з Кайт ставимося до неї вельми люб’язно. О, їй немає на що поскаржитися батькові. Ми чекатимемо свого часу, ми з Кайт.

      Яхмос різко повернувся до неї.

      – Тобто, «чекатимемо свого часу»?

      Сатіпі багатозначно розсміялася і відійшла.

      – Я міркую як жінка, тобі мене не зрозуміти. У нас власні методи і власна зброя! Нофрет краще було б угамувати свою зверхність. До чого, власне, зводиться життя жінки? Воно проходить углибині будинку – на жіночій половині, серед інших жінок.

      У тоні Сатіпі чулося щось іще. Вона додала:

      – Твій батько не завжди буде тут… Він поїде до своїх північних земель. І тоді ми побачимо.

      – Сатіпі…

      Сатіпі зайшлася важким гучним сміхом і повернулася до будинку.

* * *

      Діти бігали й бавилися біля ставка. Сини Яхмоса були гарними хлопцями, схожими більше на матір, ніж на батька. Троє Собекових дітей теж були тут – найменша лише вчилася ходити. Ще була