Три метри над рівнем неба. Федерико Моччиа

красивої брюнетки з високим «кінським хвостом», яка віднедавна була дівчиною Джанлу, низенького типчика, сина заможного продавця краваток.

      – Бля! – вигукнула вона, що створило кумедний контраст із її вишуканим обличчям. – Обережніше не можна?

      Всі інші засміялися, витираючи краплі пива, що долетіли до них.

      Майже одночасно з десяток мускулистих тренованих тіл зайняли позиції на дашку – руки витягнуті, обличчя напружені, груди напнуті, готові до великого випробування.

      – Один! – закричав Малюк, і всі лікті легко зігнулися.

      Мовчазні та сповнені сили, вони на руках опустилися впритул до холодного мармуру і ще навіть не встигли піднятися…

      – Два!

      Вгору і вниз, швидко й рішуче.

      – Три!

      Ще раз – так, як і раніше.

      – Чотири!

      Їхні обличчя, майже сюрреалістичні гримаси, одночасно пірнули вниз. Опустилися швидко, легко, сягнувши кількох міліметрів від землі – і потім знову вгору.

      – П’ять! – прокричав Малюк, востаннє приклавшись до бляшанки і пожбуривши її в повітря.

      – Шість.

      Ударив по ній «ножицями», як у футболі.

      – Сім!

      Бляшанка злетіла високо вгору. Коли падала – «Вісім!» – Малюк підкинув її головою.

      Відтак запустив бляшанку «сухим листом», після чого та впала прямісінько на «Веспу» Валентини, і дівчина констатувала:

      – Бля, ну ти таки гівнюк, я піду звідси.

      Подруги вибухнули сміхом.

      Джанлука, її хлопець, припинив робити відтискання й зіскочив із дашка.

      – Ні, Валю, не треба.

      Він узяв її за руки і спробував зупинити, нарешті йому це вдалося – м’який поцілунок спинив потік її слів.

      – Добре, але скажи що-небудь отому.

      Джанлука обернувся.

      – Дев’ять!

      Малюк весело витанцьовував на дашку, розмахуючи руками.

      – Хлопці, один уже здувся, зваливши все на дівчину, що розлютилася. Але змагання триває.

      Усі засміялися і, розпашілі, спустились на руках. Джанлука подивився на Валентину.

      – Ну що ти йому такому скажеш? – Хлопець узяв обличчя дівчини у свої руки. – Дорогенька, пробач йому, бо він не знає, що коїть.

      Джанлука продемонстрував непогане теоретичне знання релігії, але на практиці погорів – зіпершись на Валентинину «Веспу», почав тискатися з нею перед усіма дівчатами, до того ж неповнолітніми.

      Над площею пролунав грубий голос Сицилійця з тим особливим акцентом, що його подарував йому, разом з оливковою шкірою, його край:

      – Гей, Мал, піддай трохи газу, бо я так засну.

      – Десять!

      Степ легко опустився на руках. Коротка блакитно-бордова футболка відкривала його передпліччя. М’язи напиналися, а серце пульсувало. Однак він був упевненим та спокійним, не таким, як тоді. Того дня його молоде серце почало битися так, ніби збожеволіло.

      4

      – Даю тобі десять секунд, аби зникнути звідси.

      Такий собі