Три метри над рівнем неба. Федерико Моччиа

середній палець, посилаючи його за відомою адресою.

      Стефано переодягнувся.

      – Ану помацай ось це. Залізо! Та ні, що я кажу – криця!

      Осадкуватий тип із приязним обличчям показував свої великі, але не надто рельєфні біцепси. Його волосся було поріділим, але блакитні очі випромінювали неймовірне світло.

      – Та що ти верзеш? Якщо я встромлю сюди голку, ти зникнеш.

      Його друг гучно ляснув себе по плечу.

      – Ось це – справжня річ: піт, праця, біфштекси. А те, що в тебе, – то вода.

      – Та ти ж хлоп’я, ти крихітка.

      Полло усміхнувся йому.

      – Хлоп’я чи ні, а відтискаю 120 з ослону.

      – Знов про це?

      – Дивися, га?

      Полло зачекав, щоб хлопець закінчив свою низку вправ з 40 кілограмами, потім узяв два млинці по 25 кілограмів, насадив по одному з кожного боку.

      – Не віриш, га? Тоді дивися.

      Поставив останній п’ятнадцятикілограмовий «млинець» і заліз під штангу, поклав руки на залізо. Воно було холодним та ребристим, трохи іржавим. Випростав долоні й знайшов правильну позицію. Глибоко вдихнув раз, другий, потім вигнув спину й відірвав. З великою напругою у грудях узяв штангу. Випробував її, похитав, а потім опустив. До того, як вона торкнулася грудей, швидко відтиснув її, з усією силою, скрикнувши. Штанга впала на стійку з гучним брязкотом, танцюючи та підстрибуючи там, вигнута під вагою «млинців».

      – Ну? А ти коли, курво, таке зробиш?

      – Та просто зараз. Ти що, жартуєш? Я двічі так відтисну залюбки, дивися сюди, га?

      Луконе заліз під штангу, усміхаючись другові. Скорчив мармизу, ніби говорячи: «Та це ж дурничка». Розставив руки, ухопив довгий гриф і рішуче підняв штангу. Повільно опустив і, дивлячись на штангу, що зависла за кілька сантиметрів над підборіддям, сильно відтиснув її, напружуючи грудні м’язи.

      – Один! – усміхнувся. Потім, так само контролюючи штангу, опустив її, поклав собі на груди й знову відтиснув.

      – Два! А якщо захочу, то й з більшою вагою можу.

      Полло не змусив його повторювати.

      – Справді? Тоді спробуй-но ось із цією.

      Ще до того, як Луконе зміг покласти штангу на стійку, додав туди маленький боковий «млинець» на два з половиною кілограми. Штанга, що раптом утратила рівновагу, почала хилитися вправо, де була більша вага.

      – Що ти, курво, зробив? Ти ідіот?..

      Луконе спробував затримати штангу, але марно. Він збентежено дивився на друга. Штанга опустилася. М’язи здали. Штанга важко лягла на груди.

      – Бля, забери її звідси, я задихаюся.

      Полло сміявся, як навіжений.

      – «Та що там, я можу так і з двома “млинцями” на додачу». А я ж тільки один доклав, і тобі вже так зле? Що, вже геть знесилений? Відтискай, нумо, відтискай… – прокричав йому майже в обличчя. – Та відтискай же!

      І ну реготати – а Малюк, що сидів у кутку, підтримав його. Стефано, що бачив усю сцену, вирішив не втручатися.

      – Та