Три метри над рівнем неба. Федерико Моччиа

треба менше, не ображайся, Полло.

      – Тридцять три!

      Інші швидко піднялися й одночасно опустилися. Хтось усміхнувся – здавалося, тепер у них були свіжі сили, ніби їх надихнула поразка Полло.

      – Тридцять чотири!

      Полло підвівся й почав походжати дашком.

      – Хай усе йде в дупу, я був занадто стомлений.

      Підійшов до Малюка й забрав у нього цигарку. Малюк не сказав нічого, окрім:

      – Тридцять п’ять!

      Полло глибоко затягнувся.

      – Це просто Карлона вчора мене заїздила.

      – Тридцять шість!

      Усі опустилися, окрім Луконе, який уже понад рік був хлопцем цієї Карлони. Малюк одразу ж вирішив підіграти Полло:

      – Он воно що, ну і як усе було?

      – Ну, ти ж знаєш, яка вона, там такі буфери! Учора вона заявилася до мене додому, то як я міг утриматися?

      – Тридцять вісім!

      Усі опустилися, посміхаючись. Луконе відтиснувся й піднявся на руках швидше за інших. У його передпліччях тепер грала ще й лють.

      – Ну то що сталося? Розказуй.

      Малюк запалив собі ще одну «Мальборо». Посміхаючись, краєчком ока кинув на Луконе.

      – Тридцять дев’ять!

      Полло підняв руку з цигаркою до неба і почав рухатися вихилясами, ніби оповідаючи свою еротичну історію місяцеві.

      – Ну, вона постукала мені у двері, а я – в шортах і з пивом у руці. Іду відчиняти. Я такого й не чекав. Вона струшує отим білявим волоссям. – Полло покрутив головою, імітуючи її. – Її запах шириться кімнатою, вона на мене провокуюче дивиться.

      Малюк, захопившись історією, трохи збуджений, раптом згадав про свою роль арбітра. «Сорок!» Він неуважно озирнувся до інших, потім одразу ж повернувся до Полло та закінчення історії.

      – Тоді вона відкриває свою кофтину, вивалює звідти оті величезні цицяри й каже мені: «Візьми мене, я твоя». – Полло раптом посерйознішав. – Але ти ж, Малюче, знаєш, який я хороший друг?

      – Авжеж. Сорок один! І що далі?

      – І тоді я їй кажу: «А про Луконе ти геть не думаєш?» А вона така: «Ні, не думаю, мене зовсім не гребе той вилупок, я хочу тебе, твого тіла». – Полло помовчав. – Ну, щодо цього, Малюче, ти її добре розумієш, еге ж?

      – Звичайно. Сорок два!

      – Тоді я відкидаю бляшанку, притискаю її до дверей і вліплюю поцілунок у губи, а потім кладу руку між…

      – Це я тобі зараз вліплю!

      Луконе зі спринтерською швидкістю зірвався зі свого місця. Полло запустив у нього запаленою цигаркою, але це не мало успіху, і він побіг до краю дашка.

      Луконе летів на нього з розлюченим обличчям, видихаючи носом, як бик.

      – Я тебе розірву!

      Полло незграбно зістрибнув униз. Торкнувшись землі, одразу підвівся й кинувся навтьоки.

      Луконе залишився на дашку, посилаючи прокльони. Полло почав дражнити його знизу:

      – Та що ти можеш зробити… Отже, Малюче, я тобі розповім кінець. Я взяв Карлону за вуха… – Полло підняв руки, мов тримав уявну Карлону за вуха. – І бац! – Зімітував стегнами жахливий випад уперед. – Я її трахнув!

      При цих