Три метри над рівнем неба. Федерико Моччиа

у своєму кабінеті на м’якому дивані з кашеміровим візерунком Клавдіо набивав собі люльку. Йому дуже подобався цей ритуал із тютюном, але насправді це був лише компроміс, оскільки вдома йому більше не дозволяли курити «Мальборо». Дружина, затята любителька тенісу, і дві дочки, прихильниці здорового способу життя, сварили його за кожну цигарку, так що він тепер віддавав перевагу люльці. «Вона надає тобі вишуканості, ти маєш більш задумливий вигляд!» – сказала Рафаелла. І справді, він мав задум, і той йому вдався. Набагато краще тримати цей шмат дерева в роті та пачку «Мальборо» в кишені, аніж сперечатися з дружиною.

      Він затягнувся, потім клацнув на телевізійне меню. На екрані дівчата спускалися сходами, співаючи дурнувату пісеньку й вип’ячуючи пружні груди.

      – Клавдіо, ти готовий?

      Блискавично перемкнув канал.

      – Звісно, люба.

      Рафаелла подивилася на нього. Клавдіо й далі сидів на дивані, але вже не з таким упевненим виглядом.

      – Зміни краватку, зав’яжи ось оцю, бордову.

      Рафаелла вийшла з кімнати, не даючи йому змоги заперечити.

      Клавдіо розв’язав вузол своєї улюбленої краватки, натиснув кнопку на пульті. Він сподівався, що повернуться гарні дівчата. Однак довелося задовольнитися якоюсь бідолахою-домогосподаркою, що, танцюючи абсолютно не в такт, демонструвала білий пухкий живіт. Якийсь бляклий тип за столиком неподалік дивився на неї, він був одягнутий у жахливий псевдокитайський голубий халат. Клавдіо вдягнув бордову краватку й зосередився на зав’язуванні нового вузла.

      – Бабі, можна дізнатися, куди ти поклала тонкий олівець?

      – Він там, у шухлядці з косметикою.

      – Де?

      Тиша, яка запала відтак, свідчила, що Даніела знайшла те, що шукала. У маленькій ванній, яка розділяла кімнати сестер, Даніела щедро квецяла очі тушшю. Буквально прилипла до дзеркала з надією, що це покращить результат. Марно.

      Бабі з’явилася поряд із нею.

      – Ну і як тобі?

      На ній була сукня у квіточки, рожева й легка. Вона ніжно охоплювала талію, а відтак вільно спадала на пишні стегна.

      – То як?

      – Добре.

      – Але не чудово?

      – Дуже добре.

      – Гаразд, але чому ти не кажеш: «чудово»?

      Даніела силкувалася накреслити лінію, яка мала видовжити її очі.

      – Ну, мені не подобається колір.

      – Так, а крім кольору…

      – Мені не надто подобаються такі грубі бретельки.

      – Так, а крім бретельок?

      – Ну, ти ж знаєш, мені не подобаються квіточки.

      – Так, але ти не звертай на них уваги.

      – Тоді вигляд у тебе чудовий.

      Бабі, аж ніяк не задоволена судженням сестри, не знала й сама, що, власне, вона воліла б почути. Взяла флакончик «Каронн», який вони з батьками купили у «д’юті-фрі», повертаючись з Мальдівів. Виходячи, штовхнула Даніелу.

      – Гей, уважніше!

      – Сама будь уважнішою! Я тобі краще підіб’ю око, щоб воно стало синім, аніж ти його намалюєш. Ну поглянь, як ти фарбуєшся!

      – Це я для Андреа.

      – Якого