За кордони! Історія українки в Греції. Оксана Омелюх

мене додому.

      – Завезти тебе на Омонію? – здивувався він. – Що сталося?

      Проте я глянула йому в очі, як перелякане кошеня, і пискнула ще раз:

      – Забери мене до себе додому.

      Було трохи важко спостерігати за ним, поки він зрозуміє, що я мала на увазі, та попри те Володя виглядав досить кумедно та мило водночас. Зрештою він запитав:

      – Коли?

      А я сказала:

      – Сьогодні! – і тут навколо мене наче щось завертілось.

      – Але в мене не прибрано, холодильник порожній… Може, давай, завтра чи післязавтра, коли я все підготую? – говорив він, а я тим часом почала собі накручувати різне:

      – «Одружений, певно, весь час мені безсоромно брехав. Не хоче… Вдома в нього, мабуть, вже хтось є…» – тому стала ще більше наполягати на своєму, обґрунтовуючи тим, що не хочу та не можу більше повернутись на квартиру маминої подруги. На добре чи зле – після цього він одразу погодився.

      Мамину подругу просто вивертало від злості, що я ось так просто іду, практично посеред ночі. Я вже була готова дякувати їй бридкими словами за всю ту дурню, що вона говорила іншим щоночі, коли я намагалась заснути. Однак присутність Володі та валізи, готові буквально за секунду, не дали мені це зробити.

      Вже сильно стемніло, коли ми під’їхали до його будинку, але номер на ньому наче просто світився.

      – Вісімнадцять, – полегшено прочитала я, – Моє улюблене число.

      Ми зайшли досередини й мені в очі відразу кинулися штори зеленого кольору, розкладений посеред кімнати мольберт і безліч таких близьких моїй душі маленьких деталей. Крім нас, більше нікого видно не було, зате було добре видно, кому все це належить. Все здавалось таким, як мені було треба, і я відчула, що хочу залишитись у цій квартирі назавжди.

      Жити в ній просто так ми не змогли ні хвилини, і слава богу. Тої ночі я заснула в новому домі, а прокинулась наче в зовсім новому житті. Змінилося все, а те, що ще ні – з нетерпінням хотілося змінити самій.

      «Клята» канапка та що робити далі

      Наступного дня ми прокинулись так рано, що я ще не могла зрозуміти, ні де я, ні з ким. Ми усміхались одне одному майже без слів, але було так добре, що це не було потрібним. Повільний сніданок, і він пішов на роботу, а я залишилась оглядати квартиру та розпаковувати речі. Згодом я спробувала злегка прибрати, але мені стало лячно:

      – «А що, якщо він не хоче, щоб я тут що-небудь чіпала? Або, наприклад, подумає, що тепер я сюди вже точно „насваталась“,» – однак просто під газовою плитою красувався давно засохлий потік від яєць, в умивальнику були плями від різної та дуже давньої їжі, холодильник порожній, підмести теж не завадило б, але що ж… принаймні, все це демонстративно вказувало на те, що марно тоді я собі все так накручувала – жив він один.

      Перед виходом, залишаючи мені на весь день свій довгий палкий поцілунок, Володя також залишив мені ключі від квартири і гроші. Я взяла все та пішла навмання шукати який-небудь магазин.