За кордони! Історія українки в Греції. Оксана Омелюх

групі в соціальній мережі «вконтакті», де добровільно навчали грецької мови, хтось залишив книгу про Гаррі Поттера. Я ніколи до того її не читала, але після кількох коментарів зацікавилась і вирішила спробувати. Читати її та перекладати, повільно вбираючи в себе кожне слово, мов губка пролиту воду (крім різних дивакуватих назв і заклинань), – було суцільною насолодою. Але мені й цього було мало. В той самий час я випадково знайшла курси грецької мови в інтернеті, які до того ж були безплатними. Зробити це було нелегко, оскільки саме ця мова – грецька – досить непопулярна, але в мене вийшло.

      Виглядало все так: кожного разу ви читаєте невеликий текст на якусь нову тему, а після того виконуєте різні завдання, які поділяються на чотири рівні. Перший рівень – це були тестові питання на знання нових слів з тексту, де відразу були вказані можливі варіанти відповідей. Другий ревінь – це переклад коротких речень із вивченими словами. Третій рівень – читання тексту вголос, яке потрібно записати на диктофон і вислати на перевірку. Четвертий рівень (він же найцікавіший!) – написання свого тексту, що стосується цієї ж теми, та надсилання його на перевірку. Відповіді на перше та друге завдання можна було побачити одразу, а от третє й четверте – перевіряли прямі носії мови, тобто греки, і згодом висилали відповідь, пояснюючи, що не так і як мало бути.

      Казусів, насправді, було багато, але більше за все запам’яталося два. Перший – коли я написала текст, наче я водій метро. У результаті отримала близько сотні «браво» від різних-різних греків. І якщо перші десять хвилин я сиділа червона, то після коментаря п’ятдесятого – вже сама собою захоплювалася. Другий випадок був вже не мій, але ще більш яскравий. Один чоловік з Китаю вивчав російську мову та всім, хто її знав, треба було його перевірити. Не пам’ятаю завдання, але суть полягала в тому, що було слово «рускій» (тобто «росіянин» російською мовою) і треба було скласти речення, вказуючи свою національність. Він у своїй відповіді написав:

      – «Я не рускій, я китайській» – чим перевершив мене. Коментарів у цього чоловіка було значно більше за мої сто. Під кінець відчувалось, що він вже дуже сильно втомився відповідати кожному, що йому все зрозуміло, але однаково цей випадок був і залишається смішним.

      Я зависла на тих курсах, поки не пройшла все, що там було. Але як і все хороше, вони мали коли-небудь закінчитися. Телевізор дивитись я не могла (ще одна дуже поширена рекомендація, як вивчити мову), як би сильно мене не переконували в користі цього. Дивилася хвилини дві ті дурниці, що там безперервно показують, після яких невідомо – тішитися чи нервувати, що нічого не зрозуміло, і моя рука, шалено трясучись, тягнулася до пульта і вимикала геть усе, що там було. За деякий час мені набридло постійно протирати від пилу той сірий ящик, тим паче він стільки місця займав у домі, що мене нервувало. Тому я наробила безліч його світлин, як слід їх відфотошопила та показала чоловікові. Володі так сподобалась ідея продати непотрібну річ, що він навіть погодився допомогти перекласти