Зібрання творів. Василь Стус

плакала за втраченим вінком

      юначка, заробивши на горіхи.

      І верби в шумі втоплені. Аж ось

      паде як мед настояно-загуслий

      останній лист. Зажолобіє з гусінню —

      і жди-пожди прийдешніх медоносів.

      Так по стерні збирають пізній даток,

      так вибілене полотно – в сувій,

      так юна породілля стане матір'ю

      в своєму щасті і в ганьбі своїй.

      Схилились осокори до води,

      на шум єдиний в лісі. Яр вирує,

      а осінь день, як повечір'я, чує.

      Кружляє лист в передчутті біди.

      XI. 1962

* * *

      Жовтий місяць, а ще вище – крик твій,

      а ще вище – той,

      хто крізь зорі всі твої молитви

      пересіяв, мов на решето,

      він, німуючи, відкрився в тверді,

      ніжністю спотворив і закляв,

      і тобі, потворі, спересердя

      добру мову й розум одібрав.

      А підвівши добрі дві долоні,

      а зітерши подуми з лиця,

      він промовив: радісні комоні

      випущені з стаєнь правітця,

      радісну стежу вам прокопитять

      і заграє обраділий степ…

      А світання золоте обіддя

      котиться, округле і пусте.

      IX. 1967

* * *

      Увечері везли віолончель,

      немов джмеля, дрімотного й німого,

      як запліталась порохом дорога,

      лягаючи трубою на плече.

      Як бубон, бився волохатий жаль,

      на поворотах автострада тихла

      і ластівок ласкаве чорне пікколо

      ліпилось як гніздо до етажа

      безлистих посвистів осінніх крон

      (плането душ! Ти вигорілий кратер!)

      Рвав вітер на шматки далекий трактор

      і поніч рвав, мов стінки хорих бронх.

      Шуміли шини, шастали колеса

      і пересохлий сипався пісок

      у кузов. Угорі літак прокреслювався,

      мов у відьомське зловлений ласо —

      робив віраж управо – аж до місяця

      і крихкотіли зорі на льоду

      нічного безгоміння. Раптом виткався

      ставок під фарами. Болотний дух

      убгався в плеса, кумканням застелені.

      Шофер, почувши жаб'ячий оркестр,

      на гальма тиснув: од шляху за метр

      ставок доходив форм віолончельних.

      А в кузові її німий округ

      гамує хрипи хорого музики.

      Пливуть над ставом перехлипи тихі

      і дикі перехлюпи темних рук.

      X. 1963

ІЗ ЦИКЛУ «ЗАБУТТЯМ»I

      На роботі дружина.

      У яслах – син.

      Тиша.

      Розкошуй.

      Поки години пік —

      сиди. Втішайся.

      Постав розкладачку під соснами,

      ляж горілиць

      і задивляйся в небо.

      Як ти довго випростуєшся з землі,

      білий світе!

      Десятлітнє терпіння —

      вмирання. Сон —

      визволення.

      Визволення —

      для сну.

      Порожнеча щастя.

      Дякую, Господи!

II

      О, тим і дорога мені —

      перегортаю сторінки книжок

      іду