Енн з Інглсайду. Люси Мод Монтгомери

в горло не ліз… жоден шматочок. Пані Паркер, про методи якої потрібно сказати окремо, не турбувала його цим, влучно зазначивши, що зранку в нього буде кращий апетит, а інші були надто зайняті їжею та розмовами, аби звернути на нього увагу.

      Волтер здивувався, що в цій сім’ї так кричать одне на одного, забуваючи, що вони ще не відвикли говорити нормально після смерті старенької бабусі, у якої був дуже поганий слух. Від цього гамору його голова розколювалася. Ох, певне, вдома теж зараз вечеряли. Мама, певне, усміхалася, сидячи на чільному місці, тато жартував з близнятами, Сьюзан доливала крему до кухля з молоком Ширлі, а Нан крадькома кидала ласі шматочки Креветці. Навіть тітка Мері Марія, як частина домашнього кола, раптом стала випромінювати тепле та ніжне світло. А хто задзвонив у дзвін, скликаючи всіх на вечерю? Цього тижня була його черга, а Джем поїхав. Якби ж знайшлося місце, де б він міг поплакати! Але здавалося, що немає в Лоубріджі такого місця, де б він міг дати волю своїм сльозам. Проте… була Еліс. Волтер одним махом випив цілу склянку льодяної води й, на його здивування, це допомогло.

      – Наш кіт може будь-де вмоститися, – раптом промовив Енді, копнувши його під столом.

      – Наш теж, – відповів Волтер. Креветка теж так могла. І він не хотів, аби котів Лоубріджа оцінювали вище, аніж Інглсайдських котів.

      – Я клянуся, наш кіт ще краще вмоститися може, – насміхався Енді.

      – А дзуськи, – заперечив Волтер.

      – Постривайте, давайте без ваших котів, – сказала пані Паркер, яка хотіла провести спокійний вечір за написанням дослідження для Інституту про «Дітей, яких не зрозуміли». – Біжіть надвір, грайтеся. Скоро треба буде йти спати.

      Спати! Волтер раптом зрозумів, що йому доведеться залишитися тут на ніч… багато ночей… два тижні ночей. Стало страшно. Він вийшов у фруктовий садок з міцно стиснутими кулаками й побачив, як на траві люто зчепилися, б’ються, дряпаються й кричать Білл та Енді.

      – Ти дав мені червиве яблуко, Білл Паркер, – завивав Енді. – Я тобі покажу, як давати мені червиві яблука! Я тобі всі вуха повідкушую!

      У Паркерів такі бійки траплялися щодня. Пані Паркер вважала, що бійки хлопцям не зашкодять. Вона казала, що під час бійок вони бісяться, а опісля знову стають найкращими приятелями. Але Волтер, який ніколи раніше не бачив бійок, був просто нажаханий.

      Фред їх тільки розпалював, Опал і Кора сміялися, але в очах Еліс стояли сльози. Волтер не міг такого стерпіти. Він протиснувся між двома противниками, які на мить роз’єдналися, аби перевести подих перед наступною атакою.

      – Перестаньте битися, – сказав Волтер. – Ви лякаєте Еліс.

      Білл й Енді на мить здивовано витріщилися на нього, поки ситуація, коли малюк втручається у бійку, не здалася їм смішною. Вони обидва вибухнули сміхом, і Білл поплескав його по плечу.

      – Мужній вчинок, діти, – мовив він. – Колись з нього будуть люди. Ось тобі за це яблуко… ще й без черв’яків.

      Еліс втерла слізки з м’яких рожевих щічок і з захопленням подивилася на Волтера, що Фреду зовсім не сподобалося. Звичайно, Еліс – лише дитина,