Енн з Інглсайду. Люси Мод Монтгомери

побачиш, що Інглсайд згорів дотла?

      – А якщо твоя мама помре, імовірно, усі діти будуть роз’єднані, – весело зауважила Кора. – Можливо, ти повернешся й житимеш тут.

      – Так, – мило промовила Еліс.

      – Ох, його батько захоче їх тримати в себе, – сказав Білл. – Пройде не так багато часу, він одружиться знову. Можливо, його тато теж помре. Я чув, як тато казав, що лікар Блайт перепрацьовується до смерті. Подивіться, як він витріщився! У тебе дівчачі очі, мале… дівчачі очі… дівчачі очі.

      – Ох, заткнися! – сказала Опал, якій раптово усе це набридло. – Ти його не надуриш. Він знає, що ти просто дражнишся. Ходімо в парк дивитися бейсбол. Волтер та Еліс можуть залишитися тут. Не можемо ми дозволити дітям повсюди волочитися за нами.

      Волтер не шкодував, коли вони йшли. Як і Еліс. Вони сіли на колоду й сором’язливо, проте задоволено дивилися одне на одного.

      – Я покажу тобі, як грати в камінчики, – сказала Еліс, – і позичу свого плюшевого кенгуру.

      Коли настав час лягати спати, Волтеру виділили місце в маленькій спальні в коридорі, де він залишився наодинці. Пані Паркер делікатно залишила йому свічку й теплий плед, адже, хоч на дворі був липень, вночі було незвично холодно, як іноді й буває біля моря. Здавалося, вночі міг бути й мороз.

      Але Волтер не міг заснути, хоч плюшевий кенгуру Еліс м’яко притулився до його щоки. Ох, якби ж він був удома, у власній кімнаті з великим вікном, за яким відкривався Глен, і маленьким віконцем під крихітним шматочком його власного даху, за яким росла сосна! Мама прийшла б і почитала йому вірші своїм милим голосочком…

      – Я великий хлопчик… Я не заплачу… Я не запла-а-ачу-у, – сльози покотилися проти його волі. І яка користь з того плюшевого кенгуру? Йому здалося, що пройшли роки, відколи він покинув домівку.

      З парку саме повернулися діти й гуртом завалилися до кімнати, щоб посидіти на ліжку і поласувати яблуками.

      – Ти плакав, дитинко, – насміхався Енді. – Ти просто маленька солодка дівчинка. За мамину спідницю трима- єшся!

      – Кусай, дитя! – мовив Білл, простягаючи уже наполовину надкушене яблуко. – І не сумуй! Не здивуюся, якщо твоїй мамі покращає… якщо в неї сильний імунітет. Тато каже, пані Стефен Флегг померла б уже кілька років тому, якби не її сильний імунітет. У твоєї мами сильний?

      – Звичайно, – відповів Волтер.

      Він поняття не мав, що таке імунітет, але якщо він є в пані Стефен Флегг, то в мами й поготів.

      – А пані Еб Соєр померла минулого тижня, а мама Сема Кларка померла на тиждень раніше, – сказав Енді.

      – Вони померли вночі, – промовила Кора. – Мама каже, люди здебільшого вмирають вночі. Сподіваюся, у мене так не буде. Як то так – іти у рай у піжамі?

      – Діти! Діти! Марш у ліжко! – погукала пані Паркер.

      Хлопці вдали, що душать Волтера рушником, і пішли. Врешті-решт їм сподобався цей малюк. Волтер схопив Опал за руку, коли вона виходила.

      – Опал, це ж неправда, що моя мама хвора, так? – благально прошепотів він. Хлопчик просто не міг дозволити собі залишитися сам на сам зі своїм страхом.

      Опал