.

переживаєш. Він має бути десь тут… він, певне, заснув… він точно десь тут.

      – Я дивилася всюди… всюди. Я обнишпорила весь сад, шукала в сараї. Ви тільки погляньте на моє плаття… Я пам’ятаю, він колись казав, що, певне, це дуже весело – спати на сіновалі. І тому я пішла туди… і провалилася в діру в кутку просто на ясла конюшні… а там ще й гніздо з яйцями було. Мені просто пощастило, що я не зламала ногу… якщо ще може щастити, коли маленький Джем загубився.

      Енн ніяк не могла змусити себе хвилюватися.

      – Думаєте, він таки пішов з хлопцями в Гарбоу, Сьюзан? Раніше він ніколи не виявляв такого непослуху, але…

      – Ні, ніколи, пані лікарко, люба… це благословенне ягнятко завжди було слухняним. Коли перевернула все догори дриґом, а його ніде не було, я побігла до будинку Дрюс, Берті Шекспір саме повернувся додому. Він сказав, що Джем з ними не пішов. У мене земля пішла з-під ніг. Ви мені його довірили й… Я зателефонувала Пакстонам, вони сказали, що ви були в них і пішли, а вони не знають куди.

      – Ми поїхали до Лоубрідж, щоб зателефонувати Паркерсам…

      – Я дзвонила, куди тільки могла, думаючи, що ви там. А тоді повернулася в село… чоловіки уже почали пошуки…

      – Ох, Сьюзан, це необхідно?

      – Пані лікарко, люба, та я ж усюди шукала… усюди, де тільки могло заникатися те дитя. Ох, що я пережила цієї ночі! Він сказав, що хоче стрибати в став…

      Як Енн цього не хотіла, по її тілу пробіг холодок. Звичайно, Джем не міг стрибнути в став… то явно нісенітниці… Але там був старий рибацький човен, на якому Картер Флегг плив ловити форель, і Джем на хвилі бунтарства в той вечір міг спробувати переплисти на цьому човні ставок… колись він часто хотів це зробити… він же міг впасти в став, намагаючись відв’язати човна. Усі її страхи раптом набрали страшних форм.

      «І я поняття не маю, куди ж пішов Гілберт» – з острахом подумала вона.

      – Що за шум ви тут підняли? – вимогливо спитала тітка Мері Марія, що раптом з’явилася на сходах з ореолом бігуді на волоссі й у халаті з вишитим драконом. – У цьому домі хтось може хоч раз не шуміти по ночах?

      – Малий Джем зник, – знову промовила Сьюзан, надто налякана, аби обурюватися таким тоном пані Блайт. – Його мама довірила мені…

      Енн пішла самотужки шукати хлопця в будинку. Джем має бути тут! У власній кімнаті й сліду не було… до ліжка ніхто не торкався. Не було його й у кімнаті двійнят, у її спальні. Ніде… ніде в будинку його не було. Пройшовшись від горища до підвалу, Енн повернулася до вітальні в стані, загрозливо близькому до паніки.

      – Я звичайно не хочу, щоб ти хвилювалася, Енн, – мовила тітка Мері Марія, похмуро стишуючи голос, – але ти дивилася в бочці для дощової води? Маленький Джек МакГрегор потонув у такій бочці минулого року.

      – Я… я там дивилася, – відповіла Сьюзан, знову заламуючи руки. – Я взяла палицю й тикала нею…

      Серце Енн, що завмерло після питання тітки Мері Марії, знову забилося. Сьюзан зібралася й перестала заламувати руки. Вона надто пізно згадала, що любій пані лікарці не можна хвилюватися.

      – Давайте