Енн з Інглсайду. Люси Мод Монтгомери

Паркерів об одинадцятій, а тепер була друга ночі. Коли Волтер опинився на дорозі, що котилася до Глена, полегшено зітхнув. Але коли він зайшов до села, будинки здавалися віддаленими й чужими. Вони забули про нього. Корова раптом заревла на нього з-за тину, і Волтер згадав, що пан Джо Різ тримав у себе дикого бика. У паніці він поспішив уперед по схилу до воріт Інглсайду. Він був вдома… ох, він був удома!

      А тоді він зупинився, тремтячи, піддаючись страшному відчуттю спустошення. Він так чекав, що побачить теплі дружні вогні дому. А в Інглсайді не світилося жодне вікно!

      Насправді світло горіло, якби він міг помітити його в задній спальній кімнаті, де няня спала біля колиски з дитиною, що стояла біля її ліжка. Але з усіх боків Інглсайд був неосвітленим, наче покинутий будинок, і це остаточно зламало дух Волтера. Він ніколи не бачив, ніколи не уявляв собі, що Інглсайд такий темний вночі.

      Це означало, що його мама померла!

      Волтер спотикався, біжучи дорогою крізь похмурі темні тіні будинку, що падали на газон, до вхідних дверей. Вони були зачинені. Він слабенько постукав… він не міг дотягнутися до колечка на дверях… але ніхто не відповів, так він і думав. Він прислухався… у будинку не було жодних ознак життя. Він знав, мама померла, і усі пішли геть.

      Тепер він надто змерз і змучився, щоб плакати. Проте він поплентався до сараю і по драбині виліз на сіновал. Він уже не боявся, він просто хотів сховатися кудись від вітру й полежати до ранку. Можливо, хтось повернеться після того, як вони поховають маму.

      Гладеньке маленьке тигрове кошеня, подароване кимось лікарю, замуркотало біля нього й приємно пахло конюшиною й сіном. Волтер з радістю пригорнув його… кошеня було тепле й живе. Але воно почуло, як під підлогою шкребеться маленька мишка, і не залишилося з ним. Місяць дивився на нього крізь вікно, затягнутого павутинням, але той далекий, холодний і зовсім не співчутливий місяць був аж ніяк не затишний. Світло, що горіло в будинку вдалечині міста Глен, здавалося більш приязним. Поки горіло це світло, він тримався.

      Він не міг заснути. Його коліно боліло все сильніше, йому було холодно… і ще таке смішне відчуття в животі. Можливо, він також помирав. Сподівався, що помирає, оскільки кожен колись вмирає і йде. Ночі колись закінчуються? Інші ночі завжди закінчувалися, але ця, схоже, не мала ні кінця ні краю. Він до того ж пам’ятав страшну історію, яку почув від капітана Джека Флегга у Гарбоу Маус. Він якось сказав, що коли зовсім збожеволіє, не дозволить сонцю зранку зійти на небо. А якщо капітан Джек таки збожеволів?

      А тоді світло в Глені згасло… він не зміг стриматися. Але коли тихий плач з відчаю скотився з його вуст, він зрозумів, що настав ранок.

      X

      Волтер зліз униз по драбині й вийшов з сараю. Інглсайд занурився в дивне безконечне світло першого проблиску сонця. Небо над березами Впадини переливалося тьмяним срібно-рожевим сяйвом. Можливо, він зможе зайти досередини через бокові двері. Сьюзан іноді залишала їх відкритими