Енн з Інглсайду. Люси Мод Монтгомери

до телефону й взяла слухавку. Силует її бігуді на стіні нагадував роги, і Сьюзан, незважаючи на всі пережиті муки, здалося, що то сам диявол.

      – Картер Флегг каже, що вони обшукали все, але жодних слідів хлопця так і не знайшли, – холодно відрапортувала тітка Мері Марія. – Він каже, що рибальський човен знайшли посередині ставу, але в ньому, як вони запевнили, нікого не було. Вони збираються обшукати став.

      Сьюзан підхопила Енн саме вчасно.

      – Ні… ні… Я не втрачу свідомість, Сьюзан, – прошепотіла Енн блідими вустами. – Допоможи мені… до стільця… дякую. Ми мусимо знайти Гілберта…

      – Якщо Джеймс таки потонув, Енні, ти маєш собі нагадувати, що так він уникнув багатьох проблем цього нещасного світу, – мовила тітка Мері Марія втішливим тоном.

      – Я візьму ліхтар і пошукаю його в садку ще раз, – заявила Енн, щойно змогла встати. – Так, я знаю, Сьюзан, ти там вже шукала… але дозволь мені… дозволь. Я не можу сидіти, склавши руки, і чекати.

      – Тоді Вам треба одягнути светра, пані лікарко, люба. На дворі багато роси, а повітря – вологе. Я витягну Вам червоний светр… він висить на стільці в кімнаті хлопців. Почекайте, я зараз принесу.

      Сьюзан поспішила нагору. Через кілька хвилин на весь Інглсайд луною покотилося щось схоже на вигук. Енн та тітка Мері Марія кинулися наверх і побачили, як у коридорі, ледь не істерично (і чи не вперше, а, можливо, й востаннє у своєму житті) сміється й плаче Сьюзан.

      – Пані лікарко, люба… він тут! Маленький Джем тут… заснув на підвіконні біля дверей. А я ж туди не дивилася… двері прикрили це підвіконня… і він не був у ліжку…

      Енн, знесилена від полегшення й радості, завалилася в кімнату й впала на коліна біля підвіконня. Ще трішки й вони зі Сьюзан будуть реготати з власної дурості, а поки з їхніх щік котилися сльози вдячності. Неушкоджений маленький Джем солодко спав на підвіконні, міцно пригорнувши маленькими загорілими на сонці рученятами свого пошарпаного м’якого ведмедика Тедді, а Креветка, що встигла пробачити всі образи, вляглася коло його ніг. Руденькі кучерики вклалися на подушці. Схоже, він бачив якийсь солодкий сон, тож Енн навіть не хотіла його будити. Раптом він розплющив зоряні оченята й поглянув на неї.

      – Джем, любий, чому ти не в ліжечку? Ти нас… нас трохи налякав… ми не могли тебе знайти… навіть не думали, що ти тут…

      – Я хотів тут лягти, щоб бачити, коли ви з татком приїдете до воріт і будете вдома. Мені було надто самотньо йти до ліжка.

      Мама стиснула його в обіймах… і понесла до ліжечка. Так добре, коли тебе цілують… відчувати, як вона легким порухом розправляє навколо нього простирадло – усе це давало йому можливість відчути, що тут його люблять. Яка, зрештою, різниця – побачив би він, як набивають ту стару змію чи ні? Мама така чудова… найкраща мама з усіх. У Глені маму Берті Шекспіра називають «Пані Друга Скнара», така уже вона жаднюга, а він знав… бачив… що вона давала Берті ляпаса за будь-яку дрібницю.

      – Мамусю, – сонно промовив він, – я обов’язково принесу тобі квіти наступної весни… і кожної весни приноситиму. Можеш