Енн з Інглсайду. Люси Мод Монтгомери

з Волтером. Хлопчику заледве вдалося втамувати сльози. Відчуття, що тебе ніхто не любить – надто болюче. Мама й тато колись любили, але це уже в минулому.

      Великий брудний будинок Паркерів у Лоубріджі зовсім не здавався Волтеру гостинним. Але, певне, у таких випадках жоден будинок не здаватиметься гостинним. Пані Паркер повела його на задній двір, звідки чулися радісні крики, і познайомила його з дітьми, які одразу його оточили. А тоді швиденько повернулася до шиття, залишаючи їх «знайомитися ближче»… стандартне продовження, яке працює в дев’яти випадках з десяти. Напевне, не варто засуджувати її за те, що випадок Волтера Блайта був десятим. Він їй подобався… а її власні діти були такими ж веселими, як маленькі жабенята. Фред і Опал часто дотримувалися монреальських манер, але вона була певна, що вони будуть ввічливими до усіх. Усе пройде гладко. Вона тішилася, що може допомогти «бідолашній Енн Блайт», навіть якщо вона просто ненадовго взяла до себе одну її дитину. Пані Паркер сподівалася, що «усе пройде добре». Друзі Енн більше переймалися Енн, аніж вона сама, згадуючи їй народження Ширлі.

      Раптова тиша осіла на задньому дворі… дворі, що перетворився на великий затінений яблуневий сад. Волтер став, поважно й боязко дивлячись на дітей Паркерів і кузенів з Монреаля. Біллу Паркеру було десять… рум’яний, повнолиций хлопчик, «дуже схожий» на маму здавався старшим і більшим в очах Волтера. Енді Паркеру – дев’ять, і діти з Лоубрідж могли б вам сказати, що він був «найпротивнішим з усіх Паркерів» і мав кличку «Свинтус». На те були свої причини. Волтер не злюбив його з першого погляду… щетина на голові, зле обличчя збитошника, вкрите веснянками, і вирячені голубі очиці. Фред Джонсон був однолітком Білла, Волтеру він теж не сподобався, хоча то був гарний на вигляд хлопчина з русявими кучерями та карими очима. Його сестрі Опал було дев’ять, у неї також вилися кучері, були карі очі… кусючі карі очиська. Вона пригорнула до себе восьмирічну Кору Паркер, у якої була напрочуд видовжена голова, і вони обоє удостоїли Волтера поглядом. Якби не Еліс Паркер, Волтер, очевидно, розвернувся б і кинувся навтьоки.

      Еліс було сім. У Еліс були найчарівніші маленькі золоті кучерики на голівці. У Еліс були голубі оченята, м’який, як фіалочки у Впадині, погляд. Щічки в Еліс були рожеві з ямочками. Еліс була вдягнена в крихітну гофровану сукенку й була схожа на квіточку в танці. Еліс усміхнулася до нього так, наче знала його все життя. Еліс була другом.

      Фред почав розмову.

      – Привіт, синку, – зверхньо мовив він.

      Волтер одразу відчув цю зверхність і зрозумів, що вона націлена на нього.

      – Мене звати Волтер, – чітко вимовив він.

      Фред повернувся до інших з награним захопленням. Зараз він покаже цьому селюку!

      – Він каже, його звати Волтер, – звернувся він до Білла, перекривлюючи гостя.

      – Він каже, що його звати Волтер, – сказав Білл до Опал.

      – Він каже, що його звати Волтер, – звернулася Опал до задоволеного Енді.

      – Він каже, що його звати Волтер, – мовив Енді до Кори.

      – Він