Художник. Денис Замрій

      Отака-то тая доля,

      Хоч і не шукайте.

      Кого любить, сама найде,

      У колисці найде.

Т. Шевченко. Сліпий, 1845

      У будинку на Університетській набережній вирішувалося майбутнє мистецтва Російської імперії.

      Затверджена у 1757 році, академія ще за Катерини Другої отримує «Привілеї та статут Імператорської академії трьох найвидатніших мистецтв», зазначені 4 листопада 1764 року. Про цю дати учням нагадували викладені мозаїкою на підлозі вестибюля академії римські цифри – MDCCLXIV.

      Слід зауважити, що в різний час ректорами Імператорської академії були Іван Мартос – автор пам’ятника Мініну і Пожарському – і Ілля Рєпін, який представлення не потребує. Тут викладали Альберт і Леонтій Бенуа, Олександр Кокорін. Учнями академії були Айвазовський і Васнєцов, Врубель і Кіпренський, Суриков і той самий Рєпін… усіх не перерахувати.

      Та й для Карла Павловича академія була alma mater.

      Випускники академії – живописці, скульптори, архітектори – створювали міста й садиби, театри, галереї. Їхні імена гриміли не лише в Росії, але й по всьому світу! Це була одна з найкращих художніх шкіл того часу. Однак, незважаючи на успіхи, академія потребувала реформ. Саме термінових реформ.

      Лист Григоровича, який отримав Брюллов, був написаний не для красного слівця: конференц-секретар і професор художніх мистецтв багато чого очікував від Карла Павловича.

      – Бачите, – у приватній бесіді казав Григорович президенту академії Олексію Миколайовичу Оленіну, немолодому, уже майже сивому чоловікові у віцмундирі з петличками дійсного статського радника, – Брюллова неодмінно слід запросити викладати!

      – То в чому ж справа? Запросіть, голубчику, багато хто цього хоче! – дивувався Олексій Миколайович.

      – Але Брюллов – майстер світової величини! І як будь-яке світило, непередбачуваний! Норовливий! Ви ж чули про його примхи? Наприклад, соромно сказати, про оргії в античному стилі?

      – Ні, про це не чув, – скривився Оленін.

      – Ну й добре, що не чули. Хоча, з другого боку, він, безсумнівно, дуже талановитий, і молоді художники до нього підуть.

      – То чим думаєте на Брюллова вплинути? – поцікавився Олексій Миколайович. – Адже задобрити його якось треба.

      – Думаю, треба почати з урочистої зустрічі та обіду на його честь. Як ви вважаєте?

      – Непоганий початок. Дерзайте.

      Отримавши таке благословення, Григорович організував на честь Карла Брюллова святковий дружній обід – «торжество, яке ще не траплялося в літописах Санкт-Петербурзької академії мистецтв». У залі і за столом зібралося більше семи десятків гостей – художників, літераторів, відомих шанувальників і прихильників мистецтв. Карети з’їжджалися, зупиняючись біля єгипетських сфінксів, видатні живописці та імениті запрошені гості виходили на світ божий і піднімалися сходами до дверей. Лакеї і швейцари послужливо брали ціпки, розкланювалися, особливо почесних гостей проводжали туди,