Художник. Денис Замрій

театру було справою дуже відповідальною.

      Нарешті торги Ширяєва завершилися, артільники вдарили по руках і роздали аванси. Спеціальний документ затверджував обов’язки художників:

      «1836 року 13 дня червня. Я, що нижче підписався, маляр Василь Ширяєв, дав цю підписку конторі Імператорських театрів у тому, що зобов’язуюся провести живописні роботи у Великому кам’яному театрі, а саме:

      перше – зробити розпис на плафоні з двома кутами й арками за конфірмованим від государя імператора малюнком;

      друге – у чотирьох бічних ложах, двох царських і двох міністерських;

      третє – у двох царських бенуарах;

      четверте – у бенуарі директора;

      п’яте – на парадних сходах;

      шосте – у двох бічних великих залах;

      сьоме – на двох маленьких бічних сходах, царських і міністерських;

      і восьме – у царській середній ложі;

      у всіх вищеназваних місцях зробити розпис на стелях, як буде показано архітектором, з виплатою мені оптом, за всі вищезазначені роботи, п’ятнадцяти тисяч трьохсот карбованців асигнаціями, у чому підписуюсь.

Маляр Василь Ширяєв».

      Розпис плафона в залі Великого театру Санкт-Петербурга вдався на славу. Учні Ширяєва лише тут засвоїли, що плафоном у театрах називається «декор стелі у вигляді живописного або ліпного орнаменту, зображення чи композиції за архітектурно-декоративними мотивами».

      Тарас пройшовся пензлем раз, потім другий, відкинувся на риштованнях, скільки можна було, і задоволено примружився – це те, що треба.

      – Агов, дивись, не впади! – гукнув знизу Прохор.

      – Не впаду! – озвався Тарас і знову взявся за палітру.

      Сюжет розпису був надто фривольний: «Свято Венери і Вакха». Німфи й наяди, звиваючись в обіймах сатирів, граціозно грали на лірах, а на передньому плані в розкішних палацових інтер’єрах лежала молода оголена жінка, яку навіть неосвічений глядач міг ототожнити лише з богинею Венерою.

      Прекрасна покровителька кохання і краси була зображена без одягу, прикрита лише Зефіром, за винятком кількох скромних прикрас – кільця, браслета і сережок. Відвертий погляд жінки був спрямований просто на глядача.

      У правій руці, як змалював Тарас, Венера тримала квіти, а її ліва рука сором’язливо прикривала лоно, утворюючи центр композиції. Біля ніг Венери спав маленький песик. На довершення на задньому плані праворуч були зображені дві наяди, що захоплено розглядали вбрання у величезній скрині.

      Архітектор Кавос так пояснив Тарасу свій задум:

      – Згідно з однією з традицій, ця композиція картини символізує узи шлюбу. Скриня з вбранням на задньому плані – це посаг оголеної дівчини. Хоча інші любителі пошукати логічного пояснення вважають, що це портрет куртизанки, яка фактично пропонує себе глядачеві. Натомість мені здається, що це буде спроба поєднати бентежну еротику з чеснотами шлюбу й насамперед із вірністю, яку уособлює зображений на картині песик.

      Юнаки старанно розглядали песика, намагаючись побачити в ньому цю саму