Шлях додому. Брюс Кэмерон

не прийшов.

      Я так сильно сумувала за Лукасом, що не могла думати ні про що інше, окрім як про його руки на моїй шерсті. Знала, що почуватимуся в безпеці лише тоді, коли він повернеться додому й випустить мене зі спальні. Світло, яке просочувалося крізь вікно, згасло, і я відчула, що день змінив вечір, і це, здавалося, сталося дуже давно. Стояла глупа ніч, коли лише тихі звірятка шарудять у траві, птахи мовчать, а повз будинок з ледь чутним шелестом проїжджають самотні машини. Їхнє світло на якусь мить осявало штори. Де ж Лукас?

      Я погана собака. Знала, що не можна паскудити в будинку, що треба «Робити свої справи» надворі, але зараз у мене не було вибору, тож я зайшла в куток кімнати й наклала там купу. Я розуміла, що Лукас повернеться додому і кричатиме «Ні!». На підлозі біля ліжка знайшла довгу штуку з його запахом, яку можна було пожувати, і розгризла її на шматочки, коли нарешті відчула, що він наближається, і почула безпомилковий звук його кроків поблизу будинку. Я відчайдушно застрибала й задзявкала, коли Лукас відчинив вхідні двері й урешті пройшов коридором до мене.

      – О, Белло. Вибач мені. – Він нахилився до мене обличчям, щоб я могла його облизати. Я зіщулилася, коли Лукас приніс газети й воду, аби прибрати те, що я зробила в кутку, але він не кричав на мене. Натомість підняв ту довгу пожовану штуку: – Ну, мені все одно ніколи не подобався цей ремінь. Белло, ходімо гуляти.

      Гуляти! Небо почало світлішати, я чула птахів і відчувала запах Мами-Кішки та інших собак і людей, коли ми йшли вулицею.

      Я сподівалася, що ми йдемо в парк. Хотіла радісно гасати за білками, забігати на гірку, гратися і гратися.

      – Це був черговий епілептичний напад, – сказав Лукас. – У неї не було їх уже давно. Ми думали, що ліки контролюють напади. Я дуже хвилююся, Белло. Лікарі навіть не впевнені, що саме з нею сталося.

      Я відчувала сум, але не розуміла його. Хіба ж можна сумувати на прогулянці?

      Мама не повернулася додому ні того дня, ні наступного. Коли Лукас «Пішов на роботу», він залишив мене у вольєрі, і я гавкала, висловлюючи розчарування і страх від того, що відбувалося. Чому Лукас пішов? Чому Мами немає вдома? Вона колись повернеться? Чи повернеться Лукас? Мені потрібна людина. Я буду хорошою собакою, виконуватиму «Сидіти» і дбатиму про спокій, якщо всі просто повернуться додому й випустять мене з вольєра.

      Того дня, коли Лукас із Мамою повернулися разом додому, я була просто в захваті: гавкала і скавчала, відчайдушно намагаючись вибратися з вольєра. Лукас відчинив двері, і я миттю, ледь лизнувши язиком його обличчя, помчала до вітальні й застрибнула на диван, де лежала Мама. Вона сміялася, поки я облизувала її щоки.

      – Белло, униз, – сказав мені Лукас.

      Мені не подобалося «униз», однак, коли він плеснув у долоні, я зрозуміла, що Лукас зараз розсердиться, тож неохоче зістрибнула на підлогу. Мама випростала руку, щоб погладити мене по голові, і це було майже так само приємно, як лежати з нею на дивані.

      – То що сказано в повідомленні? – запитала Мама.

      – Що ми, маючи собаку, порушуємо умови договору оренди.