Шлях додому. Брюс Кэмерон

була спантеличена, коли він вийшов і зачинив за собою двері. Що тепер?

      Я подумала, що, може, це та версія гри «Не гавкай», коли я починаю гавкати, і Лукас відчиняє двері. Навіть якщо він розсердиться на мене, це краще, ніж бути самій у дивному місці. Я не відчувала його запаху по той бік дверей, хоча досі знала, що він десь поруч. Це схоже на відчуття, коли він повертався додому після «Пішов на роботу». Тож хоч Лукас мене залишив, він і досі був у будівлі або поруч із нею. Але де? Куди поділася Мама? Я заскавчала. Вони ж не хотіли, щоб я лишилася сама в цій кімнаті? Щось не те!

      Я зробила «Сидіти», як хороша собака, і втупилася у двері, прагнучи, щоб вони відчинилися. З того боку не було чутно взагалі жодних звуків. Зрештою, не в змозі витримати більше ні секунди, я загавкала.

      Лукас відчинив двері, коли минуло багато, багато часу – і багато, багато гавкоту. Спершу я відчула запах його та ще однієї людини, і згодом він увійшов до кімнати, а за ним слідом – жінка. Я страшенно зраділа Лукасу і стрибнула на нього, обіпершись лапами, щоб він нахилився і я змогла поцілувати його в обличчя. Моя людина повернулася! Тепер ми можемо вийти з цієї крихітної кімнати і, можливо, підемо в парк і посмакуємо ласощами.

      – Бачиш? – запитав Лукас у жінки.

      – Ти ж сказав, що це цуценя! Вона вже доросла.

      Жінка нахилилася і простягла руку, від якої пахло чимось солодким. Я ніжно облизала її, одразу полюбивши цю жінку за такі солодкі пальці.

      – Ні, вона ще цуценя, приблизно семи місяців. Ветеринар каже, що вона народилася в березні чи на початку квітня.

      Жінка почухала мене за вухами.

      – Знаєш, коли у хлопця є цуценя, це справді діє на дівчат.

      Я притислася до її руки.

      – Чув таке.

      Жінка підвелася.

      – Але не на мене.

      – Справді? Бо я ж навмисно взяв Беллу, щоб вразити Олівію з відділу техобслуговування.

      – Я помітила, що останнім часом ти все робиш лише заради цього.

      – Напевно, мій метод працює, якщо ти почала це помічати.

      – А ще я помітила, що сміттєпровід знову забитий. Це моє найпріоритетніше завдання у відділі помічань.

      – Добре знати, де моє місце в списку.

      – То який твій план? Ти ж знаєш: якщо тебе спіймають із собакою, то звільнять. В електронному листі лікаря Ґанна з двома мільярдами речей, яких співробітники ніколи не повинні робити, приведи-свого-собаку-на-роботу десь на верхівці списку.

      – Я подумав: ти у відділі техобслуговування, а це – підсобка, то, може, ти поприбирала б тут десь годинку. Просто щоб скласти Беллі компанію, тоді вона не гавкатиме.

      – Справді? А чому я взагалі маю робити це для тебе?

      – Не для мене. Для собаки.

      – Белло, – сказала жінка, гладячи мене по голові, – твій татусь такий нахаба.

      – Ти ж казала, що я заучка. Не думав, що буває два в одному.

      – О, для таких, як ти, є винятки.

      – То тепер ти називаєш мене винятковим?

      Жінка засміялася.

      – Як на мене, нічого виняткового в тобі немає. Чи несподіваного.