Шлях додому. Брюс Кэмерон

Ні.

      – Подивися на мене.

      Чоловік підвівся.

      Мама відразливо похитала головою.

      – Ти геть обдовбаний.

      – Хіба що трохи, – зареготав чоловік. Він, хитаючись, зайшов до вітальні, роздивляючись усе навкруги. Мама холодно спостерігала за ним.

      – Слухай, – почав він. – Я багато думав про нас. Я відчуваю, що ми зробили помилку. Я скучив за тобою, крихітко. Гадаю, нам треба спробувати ще раз. Ніхто з нас не молодшає.

      – Я не розмовлятиму з тобою, коли ти в такому стані. Ніколи.

      – У якому стані? У якому?

      Чоловік підвищив голос, і я здригнулася. Мама взялася в боки.

      – Не починай. Я не хочу сваритися. Я просто хочу, щоб ти пішов.

      – Я не піду, доки ти не назвеш мені хоча б одну поважну причину, чому ти мене кинула.

      – О Господи.

      – Ти дуже гарна, Террі. Ходи до мене. – Він посміхнувся.

      – Ні. – Мама почала відходити від чоловіка.

      – Я серйозно. Ти знаєш, як часто я думаю про нас? Нам було добре разом, крихітко. Пам’ятаєш, як ми заїхали до того готелю у Мемфісі…

      – Ні. Припини. – Мама похитала головою. – Разом нам було не добре. З тобою я була не я.

      – Ти ніколи не була собою більше, ніж коли була зі мною.

      – Це просто смішно.

      – То я, значить, прийшов сюди й кажу тобі компліменти, а ти поводишся, як стерво.

      – Будь ласка, йди геть.

      Він роздивився кімнати.

      – Непогано. Здається, твій синок знову живе з тобою? – Він примружився. – Можливо, з ним слід поговорити по-чоловічому про те, як дорослішати й не залежати в усьому від матусі.

      Мама зітхнула.

      – О, Бреде, те, що ти кажеш, – цілковита брехня.

      – Справді? Хочеш, щоб він закінчив, як його батько? Помер десь за горілчаним магазином? Так, ти, мабуть, не пам’ятаєш, як розповідала мені про це. Ти забула, у якому жахливому стані була, коли я знайшов тебе, – сказав він зі злісним поглядом. – Ти мені винна.

      – То ти так вважаєш? Я тобі нічого не винна. Ти сам ніщо, ніщо для мене й ніщо для цілого світу.

      – Мене тут не поважають. Знаєш, що я скажу? Ти не маєш права ставитися до мене з неповагою. Особливо після того, що ми зробили разом. Того, що я знаю.

      – Ти маєш піти! Зараз же! – Мамин голос звучав голосн о й сердито. Я опустила очі, сподіваючись, що вона злиться не на мене, але потім тривожно підвела їх, коли чоловік простягнув руки і схопив Маму за плечі.

      Розділ 5

      – Припини! – закричала Мама. Її голос був такий різкий, що я загавкала. Я була налякана. Вони з чоловіком вдарилися об стіну, щось упало, й почувся звук розбитого скла. Я зіщулилася і відійшла подалі.

      Я почула глухий удар, чоловік крекнув і позадкував, зігнувшись навпіл, а Мама йшла за ним. Її руки з глухим звуком били його по обличчю. Мама обернулася, вдарила чоловіка ногою, і той похитнувся.

      – Ах ти сука! – закричав чоловік і замахнувся, та Мама схопила його за руку, викрутила її і вдарила по ногах. Він упав на підлогу. Я перестала гавкати.

      – Господи, Террі, – прохрипів чоловік. Він випромінював лють і біль.