Надійно прихована таємниця. Джеффри Арчер

ти підіймав голову.

      – Маю вас попередити, – продовжувала вона, не переводячи подиху, – більшість великих шоу не дадуть вам більше кількох хвилин, таке не сподобалося б вашій Бі-бі-сі. «Глибинний аналіз» – не те поняття, яке вони розуміють. Протягом цього часу не забувайте повторювати назву книги якомога частіше.

      Гаррі взявся гортати сторінки розкладу свого візиту. Кожен день, як з’яcувалося, починався в новому місті, де він мав з’являтися на радіо-шоу рано-вранці, після чого йшла незліченна кількість інтерв’ю для радіо та газет, а наприкінці треба було стрімголов мчати на летовище.

      – Усі ваші автори отримують такі гастролі?

      – Певна річ, ні, – заперечила Наталі, знову повертаючи руку на ногу чоловіка. – Це спричинило для мене найбільшу проблему, пов’язану з вами.

      – У вас виникла проблема зі мною?

      – Ще б пак. Більшість репортерів захочуть запитати про ваш час перебування в буцегарні та про те, як англійцеві вдалося отримати «Срібну зірку», але вам весь час доведеться повертати розмову до книжки.

      – В Англії це вважали б доволі вульгарним.

      – В Америці вульгарне потрапляє до переліку бестселерів.

      – Але чому репортерам може бути нецікаво говорити про книжку?

      – Гаррі, вам краще усвідомити, що ніхто з них її не прочитає. Щодня десятки нових романів потрапляють на їхні столи, тож вам пощастить, якщо вони прочитають більше ніж заголовок. Також буде бонусом, якщо вони хоча б запам’ятають ваше ім’я. Вони погодилися запросити вас лише тому, що ви колишній зек, котрий отримав «Срібну зірку», тому варто повернути це на нашу користь і навіжено рекламувати вашу книгу, – сказала вона, коли лімузин під’їхав до готелю «П’єр».

      Гаррі забажав повернутися до Англії.

      Водій вистрибнув і відчинив багажник, коли до машини підійшов швейцар готелю. Наталі повела Гаррі досередини, через вестибюль до рецепції, де потрібно було лише показати свій паспорт і підписати реєстраційну форму. Наталі, здавалося, врахувала все.

      – Ласкаво просимо до «П’єра», пане Кліфтоне, – запросив портьє, передаючи йому великого ключа.

      – Я чекатиму вас тут, у фойє… – Наталі зиркнула на годинник, – за годину. Лімузин відвезе вас до Гарвардського клубу на обід із паном Ґінзбурґом.

      – Спасибі, – подякував Гаррі, спостерігаючи, як вона крокує через фойє, опиняється в обертових дверях і виходить на вулицю.

      Він не міг не помітити, що був не єдиним чоловіком, який проводжав красуню поглядом.

      Носій відпровадив його на одинадцятий поверх, показав клієнтові його номер і пояснив, як усе працює. Гаррі ніколи не зупинявся в номері готелю, який мав і ванну, і душ. Він вирішив усе нотувати, щоб мати змогу розповісти про це матері, коли повернеться до Бристоля. Письменник подякував носієві й розлучився з єдиним доларом, який мав при собі.

      Перше, що зробив Гаррі ще до того, як розпакував речі, це підняв слухавку телефону біля ліжка та замовив телефонний дзвінок до Емми.

      – Я