Надійно прихована таємниця. Джеффри Арчер

подобалися подруги Джайлза, котрі завжди були привабливими зовні, часто дещо розкутими й усі без винятку обожнювали його, навіть якщо більшість із них зникала ще до того, як змогла познайомилася з родичами. Але цього разу було інакше.

      Коли в п’ятницю ввечері Джайлз представив Вірджинію, Емму спантеличило те, що ж міг побачити її брат у цій жінці. Емма визнала, що вона гарна і мала впливові зв’язки. Вірджи- нія встигла кілька разів нагадати їм, що стала дебютом року (1934-го), і тричі, що вона донька графа Фенвіка, ще до того, як вони сіли вечеряти.

      Емма, можливо, списала б це просто на нерви, якби Вірджинія не їла, а щось шепотіла Джайлзу під час обіду. І шепотіла так, аби всі почули, наскільки важко знайти гідну домашню прислугу в Ґлостерширі. На подив Емми, Джайлз просто всміхався цим зауваженням і жодного разу їй не заперечив. Емма вже намірялася сказати щось, про що пошкодує потім, як Вірджинія оголосила, що втомилася після такого довгого дня, і забажала відпочити.

      Після того як вона підвелася і вийшла, Джайлз подався за нею, а Емма пішла до вітальні, налила собі велику порцію віскі й опустилася у найближче крісло.

      – Лише Бог знає, що подумає моя мати про леді Вірджинію.

      Гаррі всміхнувся:

      – Не важливо, що подумає Елізабет, бо я маю відчуття, що Вірджинія протримається приблизно стільки ж, скільки й інші подруги Джайлза.

      – А я от не дуже впевнена в цьому, – зауважила Емма. – Але що мене справді спантеличує, то це те, чому вона цікавиться Джайлзом, адже явно не закохана в нього.

* * *

      Коли Джайлз і Вірджинія повернулися до Лондона по обіді в неділю, Емма миттю забула про доньку графа Фенвіка, позаяк їй довелося вирішувати набагато гострішу проблему. Ще одна нянька звільнилася, заявивши, що їй урвався терпець, коли знайшла їжака у своєму ліжку. Гаррі поспівчував бідній жінці.

      – Ніяк не допомагає те, що він єдина дитина, – зітхнула Емма після того, як нарешті вклала сина спати цього вечора. – Йому не може бути весело, якщо немає з ким бавитися.

      – Таке зроду мене не хвилювало, – зронив Гаррі, не відриваючи погляду від своєї книги.

      – Твоя мати мені казала, що ти був карою Божою до того, як пішов до школи Святого Беди, до того ж у його віці ти більше волочився по доках, ніж залишався вдома.

      – Ну, залишилося ще трохи почекати, адже вже зовсім скоро він нарешті піде до школи Святого Беди.

      – А що мені робити до цього? Щоранку возити у доки?

      – Непогана ідея.

      – Будь серйозним, любий. Якби не Старий Джек, ти б там досі і залишився.

      – Це правда, – погодився Гаррі, підіймаючи чарку за цю велику людину. – Але що ми можемо з цим вдіяти?

      Емма так довго шукала відповідь, що Гаррі вже подумав, чи не заснула вона.

      – Можливо, настав час на ще одну дитину.

      Гаррі був настільки ошелешений, що затраснув книжку й уважно поглянув на дружину, не впевнений, чи правильно її почув.

      – Але я гадав, що ми домовилися…

      – Погоджуюсь.