Название | Знахар |
---|---|
Автор произведения | Тадеуш Доленга-Мостович |
Жанр | Зарубежная классика |
Серия | Зарубіжні авторські зібрання |
Издательство | Зарубежная классика |
Год выпуска | 1937 |
isbn | 978-966-03-9130-7 |
Голова підтакнув.
– Може, краще було б, коли б ми їх не знайшли… Принаймні до моменту, поки справа до кінця не з’ясується.
– Може, й краще, – зізнався комісар.
Зрештою, він нічого іншого не міг сказати, бо до цього часу поліція не могла вийти на найменший слід Беати Вільчур, її дочки і того незнайомця.
Минали місяці, безупинна суєта великого міста поступово призвела до забуття про професора Рафала Вільчура і про його таємниче зникнення. Фоліанти справ слідства у шафах повільно вкривалися службовим пилом. Потім на них звалилися стоси наступних справ. Лиш через рік їх було складено в коробки й передано в архів.
Відповідно до закону, розпоряджатися майном неприсутнього суд призначив куратора, а адвокат Шенк, якому було довірено цю функцію, не мав підстав нарікати на неї. Платня надходила постійно, роботи ж було не надто багато. Віллу в Алеї Бузку він здав в оренду, капітал розмістив у цінних паперах, керівництво лікарнею доручив надзвичайно здібному докторові Добранецькому, який викликав довіру і був найближчим співробітником зниклого.
У лікарні справи йшли за правилами, які ще визначив професор Вільчур. Протягом кількох місяців було завершено нове приміщення, а наплив пацієнтів, який попервах серйозно зменшився, повернувся до норми. Зміни, які запровадив доктор Добранецький, були незначні. Хіба що він скасував оті безплатні місця для бідних дітей, а кілька співробітників покинули лікарню, від чого справа не зазнала шкоди. Першим після досить неприємної суперечки з шефом через тих дітей звільнився асистент доктор Скожень, після нього було звільнено бухгалтера Міхаляка і секретарку панну Яновичівну, яка мала вигляд сірої гуски і дозволяла собі втручатися в розпорядження доктора Добранецького, а на додаток ще й дратувала його своєю поведінкою, насміхалася над його манерами.
Її поведінка особливо впадала у вічі після того, як новий начальник різко посилив дисципліну в лікарні, де до цього часу панували надто патріархальні порядки. Водночас його особиста позиція різко зросла – і не тільки в інституції, якою він керував. На виборах у Хірургічному товаристві його було обрано на посаду голови, а через рік він отримав кафедру після загиблого з професорським титулом. Будучи досить здібним лікарем і дієвою людиною, доктор Добранецький поступово заробляв майно і славу.
З плином літ назва «Лікарня професора доктора Вільчура» щоразу ставала все більш необґрунтованим анахронізмом. Тому нікого не здивувало, коли врешті, за згодою куратора, ту назву було змінено на «Лікарню імені професора доктора Вільчура». У цьому зв’язку вийшла з друку досить розлога біографія колишнього засновника і господаря лікарні, написана професором, доктором К. Добранецьким, під назвою «Професор Рафал Вільчур – геніальний хірург».
Ця праця закінчувалася словами:
«Складаючи шану пам’яті незабутній, чудовій Людині, мудрому Вчителеві і великому