Щось більше за нас. Владимир Винниченко

Через десять хвилин вони були вже щирими приятелями, обнімались, випивали, цілувались і сміялись із благання жінки.

      – Мошку, пива! – гукнув Ілько.

      – Мошку!.. Пива! – стукнув кулаком Семен і поліз у кишеню за хусткою.

      – Та не треба, не треба! – затурбувався Ілько. – Я сам заплатю, я сам… Нехай… нехай…

      – Ні!.. Ого!.. Семен Торба не може пива купить… Фю-фю! Ого! Де ж це гроші?.. Ого! Я не можу… Де ж це?..

      – Та ти ж у ту кишеню поклав, – промовила жінка.

      Семен став шукать і в другій кишені, але й там не було нічого.

      – Чи не випали? – поблідши, встала жінка й почала дивитися під стіл, під лави. Встав і Семен, мацаючи по кишенях, встав і Ілько, зазираючи теж і під стіл, і під лаву; сидів тільки кум, навіть крізь сон погикуючи.

      – Нема! Ой, Господи! – скрикнула жінка.

      Дехто повернувся, коло сусід замовкло, підбіг Мошко.

      – Та я ж у цю кишеню поклав, – розумніше трохи промовив Семен і глянув на Ілька, який пильно заглядав під стіл, піднімав пляшки на столі й озиравсь навкруги.

      – Це ж оцей витягнув у нього! – обмацавши, обшукавши всього Семена, крикнула жінка й показала на Ілька. Ілько блиснув очима, встав і взяв з столу картуза.

      – Ні, господін, підождіть трохи, – схопив його за руку Семен, – я той…

      – Іди під три чорти, мурло! Не бачив я твоїх грошей.

      У пивній стихло, і коло Семена поставало вже декілька дядьків.

      – Люди добрі! – скрикнула жінка. – Ви ж бачили, що вони пили вдвох. Там же всі гроші…

      – Ви, Ілько, послушайте, – затурбувався Мошко, – може, єжелі ви взялі… Мінє какоє дєло, нехай мінє за пиво… Я в паліція…

      – Та якого вам чорта! – повертаючись іти, крикнув Ілько. – Не бачив я ніяких грошей. У нього їх і не було.

      – Брешеш, собачий сину, брешеш! Були! Ти сам бачив їх, цей йолоп тобі ж і показував! – закричала жінка.

      – Оддай гроші! – тихо, але виразно промовив Семен.

      Ілько здвигнув плечима, всміхнувся, глянув на дядьків, що мовчки і суворо дивились на це, і повернувся.

      – Нєт, позвольтє, – викрикнув Мошко й ухвативсь за Ілька, – так нідзя… Дай мінє за пиво… Хає, бігай за паліцейським!

      – Оддай гроші! – зробивши кілька ступнів до Ілька, процідив Семен і зціпив зуби.

      – Авжеж, оддай… Що ж це!.. – почулось між дядьками.

      Ілько сіпнув руку, крутнув Мошком і ступив до дверей.

      – Оддай гроші!! – заревів Семен і кинувся на Ілька з піднятим кулаком.

      Ілько повернувсь, одхиливсь, як дикий звір наскочив на Семена й повалив його на стіл, зі страшною силою опускаючи кулаки на голову, живіт, груди. Жінка крикнула й кинулась до них, але зараз же одлетіла і впала під стіл, обливаючись кров’ю; посунулись, було, дехто з гурту, але теж деякі полетіли на лави, а деякі самі поховались од страху, глянувши тільки на червоного, страшного, з піною на губах Ілька.

      – Повбиваю!! – хрипло крикнув він, блискаючи очима й хапаючи рукою з столу пляшку. Але не встиг він і вимовить, як захитався, махнув рукою й гепнув додолу лицем.

      – Тепер бийте його!! –