Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників. Сборник

аби стали кобилами. А Івану наказав гнати кобили на пашу.

      Молодша дівка просить сестер:

      – Сестри, прошу вас, не вбивайте Іванка, то скажу вам новину.

      Сестри послухали, скачуть попід небо, а Івана не чіпають. На толоці одна кобила обернулася дівчиною і сказала:

      – Сестри, чи красний цей хлопець?

      – Красний.

      – Но, та він мене бере за жону, а у нього є два брати, котрі вас візьмуть за жони.

      Дві старші сестри вернулися додому, а Іван з жоною почали утікати. Але старий чорт дізнався і рушив за ними. Оглядається донька – летить її нянько. Каже Івану:

      – Не журися нічим. З мене станеться монастир, а з тебе монах. Як нянько буде питати, чи ти не бачив таких і таких, ти скажи, що бачив тоді, коли сей монастир будувався.

      І прибігає старий чорт до монастиря і питає монаха, чи не бачив він таких і таких.

      – Бачив.

      – Коли?

      – Коли сей монастир будувався.

      І подивився чорт – а монастир мохом заріс, а в монаха борода до землі. І вернувся додому. А чортиця питає:

      – Ну, кого ти стрічав?

      – Стрічав монастир і монаха.

      – Ото були вони.

      Старий чорт знову погнався за ними.

      А дівчина радить Івану:

      – Не журися: з мене станеться пшениця, а з тебе – малий хлопчище. Хлопчище буде з цоркоталом бігати й горобців відганяти.

      Пригнався старий чорт і питає хлопця, чи він не бачив таких і таких.

      – Бачив.

      – Коли?

      – Тоді, коли сю пшеницю сіяли.

      Старий чорт вернувся і сказав чортиці, що стрітив.

      – Ото були вони, – одповіла чортиця.

      Тепер вона сама пустилася за молодими…

      Дівчина наказує:

      – Іване, з мене станеться рибник, а з тебе – гусак. Та коли мати буде всяко з тобою говорити, не озирайся, бо візьме від тебе очі.

      І стара прилетіла й дуже ласкаво говорить. І обдурила гусака: він озирнувся і нараз стратив очі. Баба взяла очі й полетіла. Дівчина скоро прив'язала Івана до куща, а сама полетіла поперед матері і зробилася криницею.

      Був сухий час, і баба захотіла пити. Схилилася і п'є воду з криниці. Але криниця всихала і всихала, а баба мусила нижче і нижче схилятися, і впали у неї з пазухи очі. Криниця схопила очі й сховала. А баба, як напилася, полетіла додому.

      Вдома хвалилася чортиця, що взяла від молодих очі. Хоче показати, а очей нема. Страшно почала клясти.

      – Сучина донька, обдурила мене… обернулася криницею… Але вже пізно їх доганяти.

      А Іван з жоною щасливо добралися до своєї держави, поженилися й добре живуть.

      Про Дундулюка, Михайлика й Калинку

      Жив на світі парубок, який називався Свербиногою. Був годний і здоровий. Брешу… Не зовсім і здоровий був – він мав один ґандж: свербіли п'яти. Так дуже свербіли, що як посидить день-два дома, то вже його треба водою відливати – помирає сарака. А як пошвендяє десь трохи, даймо надто, на третє село, то гейби його медом нагодували. Ставав нараз веселий та ґречний.

      Леґінь оженився, але тота сверблячка не дала йому пожити з жінкою більше місяця. Так нестерпно свербіли п'яти, що на стіни дряпався.