Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників. Сборник

будь мені дружиною вірною.

      Вийшов парубок до неї, і вона одразу ж його уподобала. Оддав він їй одежу, і вона йому порадила:

      – На тобі клубочка золотого, кидай його поперед себе, і куди він котитиметься, то туди й твоя дорога стелитиметься. Іди ж слідом за тим клубочком.

      Сказавши те, стала дівчина голубкою та й полетіла. Кинув хлопець поперед себе клубок та й іде за ним слідом. І прикотився той клубок на таке місце, де стояло дванадцять хатинок на курячих лапках. Підійшов він під крайню хатину, тричі постукав у віконце.

      Відкрила дівчина двері, пустила у хату.

      – Лізь, – каже, – під ліжко і тихо лежи, бо ось-ось прилетить Вістовик: він не повинен про тебе знати. Коли ж запримітить, то обох нас покарає.

      Аж тут у вікно: стук-стук, стук-стук. І Вістовик дає наказ:

      – Щоб ви те всі, сестриці, були завтра ранком в дідуся на дворі. І щоб ви те всі були однаковісінько наряджені-одягнені, обуті та позачесувані.

      Ранком стали збираться до дідуся. Дівчина й каже парубкові:

      – Кидай клубочка поперед себе і йди слідом за ним. І тримай в руках шпильку. Тобі стрічатимуться в дорозі змії, звірі, та ти тільки тею шпилькою махни і скажи: «Пускайте, бо я йду до дідуся у свати». Клубочок доведе тебе до дідусевого палацу. А ми там стоятимемо рядочком, і буде дідусь тебе підганяти, щоб ти хутчій дівчину вибирав, а ти кажи: «Знаєш, дідусю, що то не грушки вкусити, а треба навік жити». Я ж буду стояти з правої сторони крайня. Приглядайся: у мене каблук туфлі на правій нозі буде кривий. І ти мене по цій ознаці запримітиш. Коли ж мене ти не пізнаєш, то слуги дідуся твою голову настромлять на кілкові.

      Вислухав пораду хлопець, кинув клубок поперед себе і рушив у дорогу. Клубок котиться, а він іде слідом за ним. Дійшов уже до перших воріт, а різні звірі – тигри, льви – його і не пускають. Махнув хлопець шпилькою – і до них:

      – Пустіть, бо я йду до дідуся у свати.

      Пустили його звірі, і самі відкрилися перед ним ворота. Так пройшов хлопець перші, другі і треті ворота. Іде, а обік – три ряди поодрубуваних голів на кілках настромлені…

      У дворі палацу його зустрів дідусь:

      – Ну, вибирай тепер, синок, чимхутчій собі дівчину.

      Глянув хлопець на дівочий ряд, приглядаючись до туфлі на правій нозі у крайньої дівчини.

      – То, дідусь, не грушки вкусити, а треба навік жити.

      – Вірно, синок, вірно.

      Підійшов нарешті парубок до своєї обраниці та й каже:

      – Ото моя.

      – Вірно ж. Тепер будеш моїм зятем.

      Незабаром молоді стали під вінець. Тут і нашій казочці кінець.

      Пообіцяй те, за що вдома не знаєш

      Зачинається казка з бідного чоловіка. Бідний чоловік мав єдиного сина. Син виріс на леґеня й оженився. Поставив собі хижу, купив собі коника й пішов по світу.

      Іде, йде через ліси, хащі, пустища. Раз його коник зостановився. Просить він коника і грозить, але той не хоче з місця поступитися. І не знає чоловік, що робити з конем. Глянув він – перед коником стоїть пан, котрий питає:

      – Чого так б'єш коника?

      – Б'ю,