Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників. Сборник

шпурнула ті тріски під припічок, а сама стала димом і вийшла через комин.

      Доньки довго чекали, потім увійшли в хату. Тріски лежали під припічком, піч була студена, а баняк порожній. Вони побігли у палац.

      – Тату, ніхтолиця знову щезла.

      Дундулюк пустився здоганяти. Калинка, як почула, що він недалеко, перекинулася в зірку й попросила хмарку:

      – Хмаринко-сестричко, накрий мене!

      Хмарка її накрила. Але Дундулюк засапався і так дмухнув, що із хмарки пір'я полетіло. Тоді схопив зірку й спустився на землю.

      – Кажи, чому тікаєш від мене?

      – Я присягла Михайликові, що буду йому вірною.

      – Тому лайдакові? Я його знищу!

      – Не зможете. Ваше око не уздрить його.

      – Тоді стань каменем навіки!

      – Ні, лише на три тижні… А вам щоб серце трісло!

      Дундулюк зблід і раптом упав. Більше не підводився. Калинка стала каменем. Лежала так три тижні, гейби спала. Потім ожила й полетіла за своїм чоловіком.

      А він уже був дома і чекав її. На все село зробили весілля. Я теж там був, про все почув та й вам розповів.

      Про чоловіка, що побував у морського півня

      Було чи не було, а жив собі в сімдесят сьомій державі бідний чоловік. Хата в нього була стара, вже в землю запала, і ніхто ніколи до неї не хотів заходити. А в хаті тій тільки й достатку було, що багато дітей.

      Каже син Іван одного разу батькові:

      – Піду я, няню, в білий світ. Ачей дещо зароблю.

      Погодилися батько й мати. Зібрався син і пішов. Прийшов до того міста, де жив цар. Довго шукав роботи, а потім найнявся мішки з борошном носити.

      Напрацювався Іван, увечері купив собі булку й кусок ковбаси, сів під царським палацом і їсть. Дивиться царева дочка на леґеня, як той смачно їсть, дивиться, а далі сходить вниз, щоб зблизька подивитися на нього. А леґінь був дуже красний, такого красеня царева дочка ще ніколи не виділа.

      Пройшла царівна біля Івана, випустила з рук сто срібних на землю, обережно, щоб парубок не помітив і пішла собі далі. А Іван побачив ті гроші, узяв їх і знову пішов носити мішки. Ті гроші Іван послав додому і радіє, що домашнім не доведеться голодувати.

      Так сталося і на другий день, і на третій.

      На четвертий день царева донька каже батькові:

      – Няню, я вам щось скажу.

      – Що, донечко?

      – Тут є один леґінь, і якщо він не буде моїм, я згублю себе.

      – А де той леґінь?

      Сказала донька, де Іван носить мішки з борошном. Пішов цар на те місце і велів Івана заарештувати й замурувати так, щоб не міг ні сидіти, ні стояти, ні лежати. Коли муляри це робили, царева донька дала їм повне решето грошей, щоб залишили в стіні отвір, крізь який вона могла подавати леґеневі їжу.

      Носить царська донька Іванові їсти день, другий, носить довгий час. Живе Іван у тому мурі.

      Одного разу Поганин прислав батькові царівни три палиці. А палиці були однакової товщини, як в одному, так і в другому кінці. І поставив Поганин таку умову: якщо цар не впізнає і не визначить, котрий кінець палиці важчий і товщий, він погубить цілу його державу так, що на місці тільки вода залишиться.

      Закликав цар майстрів,