Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників. Сборник

бо тоді загинеш.

      Михайлик пішов у палац.

      – Меш мені служити? – спитав Дундулюк.

      – Так, я люблю роботу.

      – То слухай сюди. На півночі й на півдні видно дві гори. Візьми мотуззя, обв'яжи їх і перетягни – одну на схід, а другу на захід. Іди!

      Хлопець узяв мотуззя і пішов до гори. Обмотав її з бідою і почав тягти. А як звечоріло, пішов до Калинки і розповів їй про свої муки.

      – Я зараз прийду, – сказала Калинка.

      Вийшла надвір, свиснула, і вмить збіглася Дундулюкова бранджа, яка її любила.

      – Чого тобі, Калинко?

      – Запряжіться й перетягніть гору з півночі на схід, а ту, що на півдні, – на захід. Але так, аби ніхто не чув.

      Бранджа котячим кроком побігла до гори і, як оком кліпнути, перетягла на схід. І з другою горою зробила так, як було наказано.

      Уранці Михайлик сказав своєму панові:

      – Я виконав твій розказ.

      – О-о, ти є моцний леґінь! – похвалив Дундулюк. – Тепер маєш висадити східну гору на західну. Йди!

      Михайлик цілий день ходив попід гору, підкладав плече, моцувався, але вона дивилася на нього, як на мухарицю. Увечері пішов до Калинки і поскаржився на свою бідну долю.

      – Я зараз прийду, – мовила вона. Вийшла надвір і тихенько свиснула. Дундулюкова бранджа знову збіглася довкола:

      – Чого тобі, Калинко?

      – Тепер висадіть східну гору на західну.

      Коли розвиднялося, перед палацом виросла висока гора, що заслонила усе небо.

      Михайлик став перед Дундулюком:

      – Я виконав твій розказ.

      Але пан розсердився:

      – Ти, лайдаку, зробив так, аби в моїм палаці не було вдень світла? Ади, як темно через оту гору. Маєш зараз піти за межу тридев'ятого царства і украсти місяць. Покладеш його на гору, аби мені в палаці було видно. Як не вкрадеш – ліпше не вертайся.

      Пішов Михайлик до своєї жінки і розповів, що хоче Дундулюк. А вона зітхнула:

      – Не роби таке, бо люди вб'ють того, хто спробує лишити їх у темряві.

      – А що маємо діяти?

      – Треба тікати з цього царства.

      Калинка взяла Михайлика за руку, і вийшли надвір. Але коли виходили, одна її сльоза упала в хаті, а друга – в сінях, третя – на порозі. Калинка перекинулася у горлицю й сказала:

      – Обніми мене.

      Він обняв її, і полетіли.

      Вранці Дундулюк дивиться, а на горі місяця не видно. Він дуже розсердився. Покликав доньок і сказав:

      – Приведіть мені сюди жінку того хлопа.

      Доньки пішли до хатки й постукали в шибку:

      – Ей, ти, ніхтолице, ходи до тата на відповідь.

      Сльоза, що впала в хаті, відказала:

      – У мене болить голова, прийду завтра.

      Доньки передали Дундулюкові ці слова.

      – Най буде і завтра, – погодився він.

      Другого дня доньки знову постукали у шибку:

      – Ходи, ніхтолице, бо тато вже сердиті.

      Сльоза, що впала в сінях, відізвалася:

      – У мене болить нога, прийду завтра.

      Доньки переказали Дундулюкові й це. Він погодився:

      – Зачекаємо…

      І