Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників. Сборник

й єсть! Треба б тільки найбільший колосок пшениці зірвати, то б ви взяли її за голову!

      От змій послав і вдруге. А Іван та змієва дочка знов пішли. Ідуть та й ідуть, коли щось застугоніло. Дочка притулила вухо до землі та й каже:

      – Це за нами знов женуться! Ну, ти будь попом та читай книгу, а я стану церковкою.

      І стала дочка церковкою, а Іван попом, і став служити піп. Приїздять слуги та й питають у попа, чи не бачив він, не бігли сюди парубок та дівчина. Піп і каже, що бачив тоді, як будувалась ця церква. Слуги й поїхали назад. Приїздять додому, а змій і пита:

      – Не догнали?

      – Ні!

      – А не бачили нікого?

      – Бачили церкву, а в церкві попа.

      – То ж і вони!

      От ізліз тоді змій на хату та як крикне:

      – Подайте мені вила!

      Подали змієві вила. От він підіпер одним кінцем вію, глянув та й каже:

      – О, где дожену!

      Та зараз і побіг. А дочка притулила вухо до землі та й каже:

      – Тепер ми пропали – за нами женеться батько. Ну, ти будь козаком, а я стану криницею. Як стане змій пить воду, то ти й одрубай голову!

      I стала вона криницею, а Іван козаком із шаблею. Прибіг змій до козака та й пита, чи не бачив він: не бігли дівчина й парубок? Козак каже, що не бачив.

      А змій тільки глянув, то зараз і догадався та й каже козакові:

      – Дай же мені води напиться!

      – Не можна, з цієї криниці тільки отаман п'є воду.

      А змій не слуха та зараз і нахилився до криниці, то Іван його й убив.

      Тоді криниця стала знов змієвою дочкою, а козак Іваном. Приїхали вони додому і згуляли весілля.

      Морський цар

      Про купця, його сина і морського царя

      Був багатий вельми купець. Поїхав якось він на кілька літ у чужий край: свої товари продати, заморських накупити. Залишив дома сім'ю – батька, матір і молоду жінку. А того й не відав, що була вона саме в тяжі.

      Довго чи недовго пробував купець у заморській стороні, розпродав свої товари. Сів на корабель і пливе додому. Пливе він день, пливе другий, а на третій – зупинився корабель серед моря. Що вже не робили слуги, як не рятувалися, а корабель – ані з місця. Стали думать, чи не наїхали на підводну скалу. Послали в морську безодню водолаза.

      Виліз водолаз із морських глибин та й каже:

      – Не пускає корабля старий дід – морський цар. Хоче, аби хазяїн дарував йому з дому те, чого він не знає. Коли ж не згодиться, то затопить корабель.

      Думав-думав купець: все, що є вдома, він знає, і вирішив подарувати дідусеві – морському цареві – з дому те, чого не знає.

      Відпустив дід – морський цар – корабля, поплив корабель далі. Приїхав купець додому і зустрічає сина, що народила йому жінка. Зажурився купець, бо аж тепер зрозумів, що то саме сина свого він подарував морському цареві.

      Ну, нічого. Син виріс, став дорослим, що треба вже його віддавати дідусеві. Ну, воля-неволя. Відпустив батько сина. Іде він, іде. То вовки йому зустрічаються, то змії, він все відганяє їх. Нарешті бачить, іде йому назустріч старесенька, горбатенька бабуся. І каже йому:

      – Добридень, синочку!

      – Йди к чорту, стара. Вже мені й так все надоїло…

      – Ну,