Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників. Сборник

пшениці – буде чорної масті, те, що прийде до вівса, – гнідою, те, що підійде до проса, – сірої масті.

      Повернулася дівчина, лягла спати. Вранці розповідає батькові, що їй приснилося. Так і зробили, як вона сказала. І знову цар розгадав загадку Поганина.

      Ще дужче розізлився Поганин і надіслав такого листа: завтра, коли він буде обідати і підніме виделку до рота, цар повинен вистрілити так, щоб вибити ту виделку з руки. Коли не виб'є, то Поганин погубить усю цареву державу.

      Понесла дівчина леґеневі обід.

      – Що ти засмучена, зажурена? – питає Іван.

      – Як мені не журитися, коли Поганин наказав, щоб завтра в обідню пору вибити виделку з руки. Всі думали, як це зробити, й ніхто не знає! А Поганин загрожує знищити нашу державу.

      – Тут уже без мене не обійдеться! Іди й скажи нянькові, щоб розмурував мене.

      Нічого цар не міг учинити. Послав мулярів, щоб розібрати мур, та так, щоб на хлопця й пилинка не впала. Потім сам приніс леґеневі одяг, бо той, що був на ньому, вже зовсім зітлів.

      Каже хлопець цареві:

      – Дайте мені гармату й снаряд.

      Дали йому гармату й снаряд. Покликав він царя і царівну. Дивляться вони в далекогляд і бачать: Поганин саме сідає обідати. В ту мить, коли він ніс до рота виделку, леґінь вистрілив з гармати.

      Снаряд потрапив до руки Поганина і розбив півпалацу. Почав Поганин шукати того чоловіка, котрий стріляв з гармати. Шукав, шукав, та знайти не міг. І написав Поганин листа цареві, щоб прислав того стрільця до нього на обід. Коли не пришле, знищить усю його державу.

      Питає цар Івана:

      – Чи підеш, Іване, в гості до Поганина?

      – Піду! – каже Іван. – Тільки дайте мені дванадцять таких леґенів, як я, щоб були всі одного росту, одного обличчя.

      – Іди вибирай поміж моїми вояками! – каже цар.

      Пішов Іван поміж вояків, вибрав дванадцять таких, як він сам, і каже їм:

      – Коли прийдемо до Поганина, то всі йому поклонимося. Він буде запрошувати старшого сісти. Ми візьмемо стілець, розламаємо і скажемо, що сідати не будемо, бо ми всі старші. Коли Поганин буде частувати нас з однієї склянки, ми візьмемо склянку, розіб'ємо й скажемо, що ми не п'ємо з однієї склянки, бо ми всі старші.

      Прийшли до Поганина, вклонилися йому. Дивиться той і не може впізнати, хто з них старший. Подає стілець і каже:

      – Хто між вами старший – сідай! Розламали леґені стілець, посідали кожний на свій кусочок і кажуть:

      – Ми всі старші!

      Подає Поганин склянку вина й каже:

      – Хто між вами старший – пий!

      Леґені розбили склянку й кажуть:

      – Ми всі старші!

      Так і не міг упізнати Поганин, хто з них старший. Розсердився і послав усіх спати до комори.

      А сестра Поганина каже братові, що впізнає старшого. Пішла вона увечері до комори й каже одному:

      – Коли скажеш, що ти старший, буду спати з тобою.

      – Скажу, тільки спи! – відповів леґінь.

      На світанку сестра Поганина пішла з комори. Устав хлопець, дивиться, а в нього на ґудзику написано: