Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник

кажу, що я би скоріше корову навчив танцювати, ніж вашого онука на сопілці грати.

      – А бичка міг би навчити?

      – Міг би й бичка.

      – Знаєш що, Іване? – каже пан. – В мене є бичок, який має вже два місяці, навчи його танцювати – тобі добре заплачу.

      – Ой, пане, ви обіцяли мені за службу платити – досі ще моїй мамі дров не завезли, а вже зима йде.

      – Я тобі гроші дам.

      – Ви мені, пане, дайте того бичка додому і гроші дайте.

      – Бери, Йване, бичка й гроші. Але коли я буду знати, що мій бичок – танцюрист?

      – Я прийду й скажу, коли вам їхати по танцюриста.

      – Добре.

      Взяв Іван гроші, взяв бичка, пригнав додому, потримав до зими, а взимку відвів на ярмарок і продав. Каже матері:

      – Будемо класти хату. Я маю гроші, то треба їх у рух пустити.

      Побудував Іван хату, але треба чогось і до хати. Приходить навесні до дідича:

      – Добрий день, пане!

      – Добрий день, Іване! Що там мій бичок робить?

      – Го-го-го, пане. Бичок і танцює, і до школи ходить.

      – Та що ти кажеш, Іване?

      – Те, що чуєте, пане. Треба грошей.

      Пан почухався в голову та й дав калитку грошей.

      – А як далі буде, Іване?

      – Та так буде, пане, що навчиться він читати-писати, а я прийду і скажу, щоби ви приїхали в нього екзамени приймати.

      – Добре, Іване.

      Іван купив собі поле за ті гроші та й сміється:

      – Тепер, мамо, будемо жити, як пани.

      Але минув рік – треба йти до пана. Питає дідич:

      – Іване, що там мій бичок робить?

      – Го-го, пане! Бичок вчиться на суддю. Треба йому на два роги дві шапки, треба четверо чобіт, треба великого плаща, треба вбрання нового – зима йде, пане. Йому соромно в будь-якому вбранні ходити.

      Каже пан:

      – Го-го-го! Як він мені дорого коштує!

      – Але ви, пане, будете мати свого суддю.

      – Та добре, добре, Йване.

      Дав пан нову калитку грошей.

      Минуло три роки. За цей час Іван перебрався з села до міста, купив собі каменицю, оженився – вже жінку попід руку водить. А в тім місті був суддя Бик. Приходить Іван до пана, та й пан питає про свого бичка.

      – Поздоровляю вас, пане, – каже Іван. – Він уже не бичок, а суддя Бик. А таки зробився, що й не пізнаєте. Запрошує вас приїхати завтра на сніданок, але до нього, пане, тепер треба стукати в двері.

      – Добре, Іване.

      Розказав Іван, де мешкає суддя, і пішов собі з жінкою на прогулянку. Другого дня дідич приїжджає до судді Бика, постукав – Бик відчиняє двері, а дідич видивився, що з його бика зробився такий пан.

      – Ну що ти, бицю мій, тут робиш? Що їсти тобі тут дають? У мене ти би сінце їв, січку.

      Суддя Бик як закричить:

      – Шандари! Поліція! Арештуйте його! Він якийсь помішаний!

      Пан розсердився та й як улупить суддю:

      – Йой, бицю!.. Ти мої пальчики ссав, а тепер хочеш мене арештувати!

      А потім пан суньголовою давай втікати по сходах, аби не заарештували.

      Так Іван з паном розрахувався.

      Голий парубок

      Жив