Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник

важка. Якщо добре зробиш – добрі гроші заплачу.

      Іван не від заробітку, то й погодився.

      От і каже йому попадя:

      – Вмер оце недавно наш батюшка і попросив перед смертю, щоб його поховали в мішку в річці в нічну пору, тоді його душа скоріше в рай попаде.

      Здивувався Іван, проте не сказав ні слова: «Чи в річку, то і в річку, чорт з ним. Якщо йому так забандюжилось, відтаскаю». Іван і не зна того, що минулої ночі ночували в попаді три багаті попики, що попадя, побачивши в них багато грошей, підлила отрути в наливочку та й відправила їх грішні душі на той світ, а тепер вона хоче і сліди змить.

      Отож повела попадя Івана в темну комору, дала йому мішок з попом та й каже:

      – Дивись же, кидай аж насеред річки.

      Узяв Іван мішок на плечі, аж присів, і поніс до річки. Приніс, укинув у річку та й каже:

      – Ну й важкущий-таки, видно, гріхів багато, заважили; пливи тепер у рай чи в пекло, про мене хоч куди.

      Іде Іван до попаді та й думає: «Ну, добре зробив». А попадя зустріла його та й каже:

      – А як же ти, сякий-такий, носив, як він ось тут і лежить?

      Почухав Іван потилицю: «Оце так штука». А попадя його підгонить:

      – Бери мерщій та неси, а то через тебе, ледащо, мій батюшка і в рай запізниться.

      Нічого робити, звалив Іван мішок на плечі та й поніс. Укинув попа в річку, став та й дивиться, чи не буде знову вилазить. Ні. Витер Іван мокру чуприну та й пішов до попаді. «Ну, тепер уже, – дума, – відпочину».

      Та де там! Не встиг він на поріг ступнути, як попадя уже сичить:

      – Ну, вже як таких наймати, то тільки гроші платить! Як же ти, бісів сину, робиш, мішок з попом знову дома. Може, ти його й не носив?

      Розсердився Іван та й каже до попа, що в мішку:

      – Ну, тепер ти в мене не втечеш!

      Скинув мішок на плечі третій раз та й приніс до річки. Приніс, поставив мішок на березі, знайшов камінець, прив'язав та й укинув з найкрутішого берега.

      – Ху! – зітхнув Іван і поплентався до попаді, ледве ноги несе.

      Ішов він, ішов, коли глядь – з другого кінця іде батюшка з хрестом і прямо до матушки в двір (то ж батюшка повертався вдосвіта із служби Божої додому). Як глянув Іван, аж серце в нього забилося:

      – А, так я тебе ношу однією дорогою, а ти тікаєш додому другою? Спіймався! Я тебе набігаю!

      Схватив Іван камінь і вбив попа. Убив, закинув на плечі і побіг до річки бігом, бо вже починало світати. Біг, від гніву не почував ні втоми, ні ніг під собою не чув. Коли це сторож з калаталом як закричить:

      – Хто йде?

      – Чорт попа несе! – відказав Іван та й подався. Приніс до річки, прив'язав два камені до шиї та й укинув з крутого берега.

      – Аж тепер, – каже, – ти не вилізеш!

      Та й повернувся до попаді. Іде та й думає: «Бач, який святий та божий, ані стида, ні совісті; я його однією дорогою ношу, а він другою тікає. Хотів уморити чоловіка, а ще йому в рай».

      Прийшов Іван, а попадя його зустрічає рада та весела.

      – На ж, – каже, – Іване, тобі гроші за роботу, аж тепер ти молодець, батюшка не вернувся.

      Взяв Іван гроші та й каже:

      – Якби знав,