Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник

і випустив знову надвір. Спіймав гуску, зарізав її і почав скубти. Скуб, скуб та й пригадав, що ще закришки немає на борщ, і корова в оборі не годована, і недоєна, бо реве, аж обора гуде! Схопив відро і дійницю, та до корови, аж тут здоровенна шуліка як ухопе одне курча, а за ним всі десятеро так і поїхали вгору, і як язиком їх злизало!

      – А сто ж чортів його матері з такою роботою!

      Та нічого не вдієш. Забув з досади і про корову, і повернувся до хати. Та знов до ступи. Висипав пшоно в горщик, до діжки – аж в ній і води нема.

      – А не сто чортів його матері з такою роботою!

      Побіг по воду, налив у горщик та до печі, аж там все вигоріло і погасло.

      – Чи не сто чортів!

      Сюди, туди за сокирою, але, згадавши, що жінка часом ховає дрова під піл, поліз туди… аж нема!

      – Чи не сто чортів з такою…

      Аж тут двері – рип! І входить жінка, а за нею рябенький песик, що ходив з нею в ліс.

      Поздоровкалась до нього – сіла на лаву та й сидить. А кругом таке, що хоч з хати тікай! Хата не метена, пір'я по всій хаті, чоловік її увесь в сметані і в пір'ї – чиста проява! А той песик був голодний, хвать ту гуску та ходу з хати!

      – О дивіться, дивіться, – каже жінка, – ваша цюця та вашу гусю вхопила!

      Тут уже він не видержав:

      – І не сто ж чортів твоїй матері!.. А ти ж чия?! А ти ж чия?!

      Та вже довіку заріклися в гості ходити!

      Гуцул, чорнокнижник і цісар

      Один гуцул мав трьох синів. Поля у них не було, і кепсько їм жилося. Найстарший син сказав:

      – У нас нема, неню, за що рукою зачепитися. Що мені тут робити? Піду я у світ, може, там десь знайду свою долю…

      – Іди, сину, – мовив йому батько.

      Найстарший поклав хліба у торбину та й пішов, куди очі дивилися. Не минав дорогою ні сіл, ні міст.

      І всюди питав, чи нема десь муки на руки. Але ніде не міг знайти роботи. Якось на роздоріжжі здибав чоловіка з довгою бородою.

      – Куди, леґіню, йдеш? – питає той.

      – Шукаю муки на руки.

      Бородатий втішився:

      – А ти б не найнявся до мене на службу?

      – А чого би ні?

      – Та чи вмієш читати й писати?

      – Аякже, ще й як! – похвалився парубок, хоч сам не знав ні одної букви.

      Бородатий посміхнувся й каже:

      – Письменного наймита я не потребую…

      Найстарший син вернувся додому.

      – Нема добра у світі… – сказав батькові.

      А середущий проситься:

      – Пустіть тепер мене шукати гараздів.

      – Іди, сину, – погодився батько.

      Середущий пішов. Довго блукав дорогами, бував у селах і містах, але ніде не знайшов роботи. А на роздоріжжі якось його здибав бородатий чоловік.

      – Куди йдеш? – спитав.

      – Хочу десь заробити…

      – А ти не пішов би до мене служити?

      – Піду, чого ж ні?

      – А читати і писати вмієш?

      – Го-го, дуже добре! – похвалився леґінь, хоч ніколи в руках не тримав ні книжки, ні пера.

      – Письменного наймита я не потребую. Іди собі далі… – засміявся бородач.

      І середущий