Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник

в шкуринці увесь хліб; м'якушка ж все одно що й трава, в їй сили немає…

      З тої пори став син собі шкуринку зоставляти, а батькові м'якушку.

      А тому того й треба.

      Біда

      Жив собі багатий піп, і мав лише одного сина. Той змалку нічого не робив. Коли підріс він, віддав його піп до школи. Прийшов час – оженив сина. А після батькової смерті той залишився на його парафії.

      Ось одного разу молодий піп подумав: «Люди говорять, що їм біда. А я зріс, оженився і жодної біди на світі не знаю!»

      Наказав він слузі закопати на тракті слуп і на ньому написав з одного боку версту, а з другого прибив таблицю. На таблиці написав, що відколи живе, жодної ще біди не знав.

      Їхав тим трактом цар. Дивиться: з одного боку слупа написано версту, а з другого – таблиця прибита. Каже він фурманові:

      – Піди-но прочитай!

      Скочив той з карети, пішов і читає вголос. Цар послухав, щось записав і поїхав.

      Приїхав цар додому і затребував до себе попа. Але те було не так швидко: може, через місяць, може, через два приїжджає піп до царя.

      – Здорові були, ваша імператорська величність!

      – Здоров! – відповідає цар. – Ну, що скажеш?

      – Не знаю, чого ваша величність мене викликали.

      Цар тоді каже:

      – Ти зріс, оженився і жодної біди ще не знав?

      – Так, ваша імператорська величність.

      – Як же це?

      Піп розповів, що його батько був багатий і при цьому він ніякої біди не знав. Коли ж помер, усе багатство синові залишив і попом зробив, він теж лиха не скуштував.

      Розгнівався цар тоді і каже:

      – Я царством керую, чому ж я біду знаю?.. Ну, загадаю тобі три загадки. Якщо відгадаєш, то буде тобі прощено, а не відгадаєш – голова злетить з плечей!

      І дав йому цар строку три доби, щоб відгадав:

      Чи вище до небес, чи в землю глибше?

      Скільки на небі зірок?

      Що цар думає?

      Пішов піп додому. Сидить він і думає, але нічого не може надумати, як на ті загадки відповісти. Прийшов строк іти до царя давати відповіді.

      Приходить піп до царського двору, дивиться: стоїть на варті солдат. Питає він його, чи є цар. І такий сумний на вигляд. Той солдат дивиться, що піп сумує, і питає про причину.

      – Що тобі казати, – відповідає піп, – адже однаково ти мені нічим не допоможеш!

      Та все ж таки розповів солдатові, навіщо його цар викликав і які загадки дав. Тоді солдат каже:

      – Скидайте, панотче, свій одяг, вбирайтеся в мій і стійте на моєму місці. А я піду до царя загадки відгадувати.

      Обмінялися вони одягом, солдат пішов до царя, а піп став на його місце вартувати.

      Приходить солдат до царя, привітався.

      – А що, відгадав загадки? – запитує цар.

      – Відгадав, – каже солдат.

      Цар питає:

      – Ну, скажи, чи вище до небес, чи глибше вниз у землю?

      – Ні, ваша імператорська величність, вниз глибше.

      – Чому ж?

      – Бо мої дід і прадід, батько й мати, брат і сестри як пішли туди, то й досі їх нема. А в небесах, коли б'ють у барабани, то все чути.

      – Ну,