Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник

зазоріло, згризли до половини. Перед днем все розлазиться, розбігається, лиш одна мавпа посилено гризе скалу і пищить.

      Парубок має добрий ціпок, ловить мавпу і починає добре її молотити. Вона проситься:

      – Йой, чоловіче, не бий мене. Скажу тобі все, що хочеш.

      Перестав бити і питає:

      – Чого я вічно голий ходжу?

      – На це я тобі таку раду дам. Йди на край села, там є бідненька хата, а в тій хаті дві дівчини живуть. Старша має двоє щасть: одне своє, а друге – твоє. Оженися на ній. Як будете ґаздувати, то ніколи не кажи, що щось твоє – лише жінчине.

      Голий парубок закрив грішне місце лопухами і прийшов на сватання.

      – Чого ти, парубче, загостив до мене? – питає його дівчина.

      – Женитися.

      – Та чи ти не бачиш, яка я бідна? І ти теж, певне, нічого не маєш, як без штанів та без сорочки прийшов. Де ти працював, що нічого не заробив?

      – Тепер не питай, чому я голий. Буду і вбраний, лише віддавайся за мене.

      Дівчина подумала і погодилася вийти заміж. Просить парубок землі у пана, але той каже:

      – Коло скали, яку я тобі дав, є така рінь, що нічого рости не хоче, крім каміння. Як хочеш, то візьми собі.

      Він подякував панові і говорить:

      – Най то буде не моє, а жінчине.

      Купує дівчина йому вбрання на весілля. Він одягнув і каже:

      – То не моє, то жінчине.

      Встає на другий день, а вбрання ціле – ніхто не знищив. Йде він до скали, а на ріні нема ані камінчика – чиста земля, хоч зараз ори. Посіяв господар пшеницю і промовив:

      – То не моя, то жінчина.

      Така пшениця вродилася, що він з ріні більше зібрав, як пан з усіх ланів. Через рік-другий став він з жінкою багатшим, як його пан. Дідич якось зустрічає його на полі і питає:

      – Скажи мені, чого тобі так гарно хліб родиться? Таж ти колись голий ходив.

      Він відповідає:

      – Дивіться, пане, яка цього року моя пшениця буде. Зелена, дорідна, густа.

      Нараз пшениця пожовтіла, почала сохнути, падати. Але господар говорить:

      – Я забувся, що то не моя пшениця, а жінчина.

      Пшениця знову стала весела – зазеленіла, зашуміла.

      А господар каже до пана:

      – Бачите, пане, що то не мій хліб…

      І казка ця не моя. Я почув її від одного діда старого.

      Гостина

      Були собі чоловік та жінка. Молоді ще обоє, дітей не мали, жили на хуторі, далеко від села і мало з людьми зналися, то й сумували, що ні вони до людей, ні люди до них не ходять. Обридло їм таке самотнє життя, і вони собі надумали ось що:

      – Ти, чоловіче, – каже жінка, – іди собі куди-небудь сьогодні з дому та переночуй, а завтра в обідню пору прийдеш до мене неначебто в гості, а наступного дня я до тебе прийду.

      – Добре, – каже чоловік.

      Та й пішов. Десь блукав по лісу до вечора, ліг під копицею сіна, переночував, дожидається того завтрашнього дня. А жінка вдосвіта заходилася по хазяйству: спекла пиріжків, курку, наварила локшини до молока, спряжила кабакових зернят та ще й наварила варенухи. До сніданку зовсім упоралася, причепурилася гарненько, сіла на лаві та й дожидає свого гостя.

      А