Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник

ними є твій син, мусиш його впізнати…

      – Та як упізнати, коли вони подібні, як викапані?

      – Якщо не впізнаєш, то він буде в мене ще три роки.

      – Бідна моя голова – що маю робити? – забідкався чоловік. Але одразу підійшов до середнього коня: – Ади, це мій син…

      Чорнокнижник аж поблід від злості, та не сказав ні слова. Чоловік забрав сина, і прийшли додому. Там була крайня бідність: ні худобини, ні курки коло хати. Стайня геть завалилася, а курник вітер перевернув. Уздрівши вдома таку крайність, найменший син сказав:

      – Неню, я умію перекидатися у все, в що захочете… А найліпше в коня. Ходім до великого міста, де є великі дідичі з великими грішми. Мусимо там добре заробити.

      – Ходім, сину, – погодився батько.

      Вирушили до самої столиці. Син став і сказав:

      – Я зараз перекинуся на білого коня. А ви, неньку, сядьте у сідло і проїдьте попри вікон цісаря. Як він схоче купити коня, то правте за мене торбу золотих. Але коли будете мене відпускати, не забудьте здоймити вуздечку. Скажіть, що золота. А як мене продасте, то зачекайте на цім місці.

      – Добре, сину, зроблю так, як кажеш.

      Син обернувся на коня – білого як сніг. Так виблискував, ніби він був накритий зірками. Чоловік сів на коня і подався вулицями міста. Проїхав попри цісарський палац. Цісар сидів у вікні й дивився на свій люд. Раптом уздрів чарівного коня, що аж виблискував на сонці, й гукнув на свою варту:

      – Ану, жовніри, запитайте того чоловіка, куди їде на коні.

      Варта зупинила чоловіка:

      – Вельможний цісар хочуть знати, куди їдеш на коні.

      – Куди? їду на ярмарок продавати коника.

      Жовніри сказали вельможному цісареві. Того гейби стала пропасниця трясти.

      – Ведіть сюди гуцула!

      Привели верхівця, і цісар спитав:

      – Що хочеш за коня?

      – Торбу золотих, – відповів чоловік.

      Цісар наказав, аби йому дали торбу грошей, а коня вели до стайні. Гуцул зняв вуздечку і запхав у пазуху.

      – Нащо береш вуздечку? – спитав цісар.

      – Дома росте лошачок, а вуздечка у мене одна, та ще й золота.

      Чоловік узяв торбу золотих і пішов на те місце, куди мав вернутися наймолодший син. Довго не чекав, і хлопець прийшов. Вони накупили всілякого добра й рушили додому.

      А коли збідніли, то знову пішли обдурювати цісаря. Та й чому б його не обдурювати? На те він і цісар!

      Два брати

      Були собі два брати: один був дуже багатий, а другий – бідний. Та ще було так: що багатий та на багатій оженився, то ще й дужче став багатий, а бідному пришилось на бідній женитися, то ще й дужче став бідний. У багатого що день Божий музики грають та веселяться, а в бідного і світла немає в каганці. У багатого ж та тільки одним один син, а в бідного аж четверо, та всіх же то треба нагодувати та напоїть… У багатого і наймити, і наймички – усіх хлібом годує, а бідного брата і молотить до себе не пуска.

      Сидить раз бідний брат зі своєю жінкою, радяться, де б його хліба заробить собі. От жінка і каже йому:

      – Що ж, чоловіче, у тебе брат багатий; піди до нього та попроси хоч помолотить, бо вже ось доїдаємо останній хліб.

      – Ну