Повне зібрання творів. Антуан де Сент-Экзюпери

Маленький Принц покинув ту планету.

      «Дорослі вочевидь напрочуд дивні», – подумки сказав він собі під час подорожі.

      Розділ XIII

      На четвертій планеті жив бізнесмен. Цей чоловік був такий заклопотаний, що навіть не підняв голови, коли прибув Маленький Принц.

      – Добрий день! – привітався Маленький Принц. – У вас погасла сигарета.

      – Три плюс дві буде п’ять. П’ять і сім – дванадцять. Добрий день! П’ятнадцять і сім – двадцять дві. Двадцять дві і шість – двадцять вісім. Не маю часу знову запалити. Двадцять шість і п’ять – тридцять одна. Ух! Отже, п’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одна.

      – П’ятсот мільйонів чого?

      – Га? Ти ще тут? П’ятсот один мільйон… я вже не знаю… Я маю купу роботи! Я людина серйозна, мені не до балачок! Дві і п’ять – сім…

      – П’ятсот один мільйон чого? – повторив Маленький Принц, що ніколи й нізащо не зрікався свого вже поставленого запитання.

      Бізнесмен підняв голову:

      – За п’ятдесят чотири роки, відколи я живу на цій планеті, мені заважали тільки тричі. Вперше це сталося двадцять два роки тому, бозна-звідки прилетів хрущ і дзижчав так жахливо, що я, додаючи, аж чотири рази помилився! Вдруге це сталося одинадцять років тому, мене доконав ревматизм. Я дуже мало рухаюсь. Я не маю часу тинятися. Я людина серйозна. Втретє… таж оце тепер! Отже, я казав п’ятсот один мільйон…

      – Мільйон чого?

      Бізнесмен збагнув, що немає надії на спокій:

      – Отих дрібних цяток, які інколи видно на небі.

      – Мух?

      – Та ні, дрібних цяток, які блищать.

      – Бджіл?

      – Та ні. Дрібних золотавих цяток, які спонукають мріяти нероб. А я – людина серйозна! Я не маю часу на мрії.

      – Ага! Зірок?

      – Таки їх. Зірок.

      – І що ти робиш із п’ятьмастами мільйонами зірок?

      – Їх п’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одна. Я людина серйозна, я точний в усьому.

      – І що ти робиш із цими зорями?

      – Що я роблю з ними?

      – Так.

      – Нічого. Вони моя власність.

      – Зорі – твоя власність?

      – Авжеж.

      – Але я бачив одного короля, що…

      – Королі не мають власності. Вони володарюють, це зверхники. Тут є велика відмінність.

      – І що тобі дає власність на зорі?

      – Завдяки їй я багатий.

      – І що тобі дає це багатство?

      – Я можу купувати інші зорі, якщо хто-небудь відкриє їх.

      «Оцей, – подумки сказав собі Маленький Принц, – міркує десь так, як той пияк».

      Однак запитував далі:

      – Як можна привласнити зорі?

      – А чиї вони? – невдоволено буркнув бізнесмен.

      – Не знаю. Нічиї.

      – Тоді вони мої, бо я перший про це подумав.

      – Невже цього досить?

      – Авжеж. Коли ти знайшов нічийний діамант, він твій. Коли відкрив нічийний острів, він твій. Коли перший маєш якусь ідею, ти патентуєш її, і вона твоя. Я маю у своїй власності зорі, бо ніхто ніколи до мене не здогадався привласнити